Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Усе неначебто відомо про кукурудзу. А от ніхто достеменно не знає, звідкіля взялося у неї таке дивне ім'я. Тлумачать це ймення по-різному. Але спочатку про найменування, яке дали рослині місцеві жителі — індіанці. Вони називали її маїс. Десь її, як і колись, продовжують величати цим індіанським іменем, наприклад німці (Mais). Англійці трохи видозмінили сло-
46 во — maize (вимовляється meiz). А ми — кукурудза. Що це за назва? Можливо, запозичено з румунської мови, де є слово кукуруз (ялинова шишка). У румунів, очевидно, назву кукуруз з первісним значенням «ялинова шишка» було перенесено на прийшлу рослину із схожими на шишки качанами. Чи походить кукурудза від турецького слова кокороз (кукурудзяне стебло)? От і вгадайте: чи найменування прийшло до нас від румунів чи від турків? Або, або... А коли до цього додати, що в 17 столітті рослина рухалася до Росії з Криму, то яка думка вірогідніша?
Ну, а як же з гречкою? Невже й вона не наша? Може, хоч вона не спішила до нас з інших земель? Поміркуємо. Як кажуть у народі: нехай буде гречка, аби не суперечка. Так от, гречці теж довелося розпочинати подорож з далеких країв, аж із Центральної Азії. її культивували понад 4 тисячі років тому у гірських районах Північної Індії, потім у Китаї, Кореї, Японії і Середній Азії. У кінці другого — першого тисячоліття до нашої ери гречка з'являється в Закавказзі. Гадають, що проникненню її в європейську частину нашої країни слід завдячувати воїнам князя Святослава під час славетного візантійського походу. До речі, зерна гречки поряд із зернами жита, ячменю і пшениці знайшли археологи в сіверянських і полянських могильниках. А взагалі вона більш-менш знана в Європі з 15 століття. Та зараз про назву. Отож грецька трава, або гречка. -Як виникло таке найменування? Маєте право сказати: воно грецького походження, бо сама рослина, можливо, народилася там? Так і не так. Тепер стверджують, що батьківщина гречки — Центральна Азія. Найменування пов'язують із словом грек. Тобто це назва рослини, що потрапила до східних слов'ян через греків, інакше кажучи, «грецька» рослина. Версію підтверджує якоюсь мірою візантійський похід Святослава.
47 Де вперше натрапили на рослину, то так і назвали.
Замилувавшись чарами буяння зела, прощаємося з городами і ланами. І думаємо про життя слова, його неповторні біографії, гармонію думки і слова. Так було, так є, так буде. У словах увічнено зв'язки земель, народів, культур. Ширшають обрії світу, могутнішають думи...
Коли приходить слово до іншої мови, бувають різні курйози. Іноді хтось або не зрозуміє висловленої думки, або зробить помилку в написанні іншомовного слова, або ще щось вдіє. Це, бува, закріплюється в мові, передається нащадкам, стає нормою. Спогадаємо витівки долі зі словами зеніт, зонтик, кенгуру.
Деякі помилки допускали переписувачі і друкарі, не підозрюючи, що ці помилки бу^де узаконено. Вони ставали творцями своєрідного нового слова. Як сталося, наприклад, зі словом зеніт. В арабів було semt (у перекладі — дорога, напрям). Коли його вживали в Європі, то так спочатку й писали. Але настав прикрий момент. У середні віки при переписуванні помилково букву m було передано як дві букви: пі. Чи то букву m було нечітко написано, чи то над останньою паличкою цієї літери вкралася якась маленька крапочка... Хто його знає. Але факт залишається фактом: букву m переписувач сприйняв як п та j, а отже, через його помилку слово semt ввійшло до європейських мов у вигляді senit (звичайно, в деяких мовах із пізнішими видозмінами). Запозичено слово до нашої мови з наукової латині 17 століття, де воно писалося zenith. Сучасні східнослов'янські форми закріпилися, напевно, під впливом французького слова zenith у значенні «зеніт».
З російської мови до української перейшло слово зонтик, яке є власне російським витвором. Виготовлено це слово так. У петровську епоху російська
48 мова запозичила голландське слово zonnedeck (буквальний переклад — захист від сонця) як термін мореплавства. Іншомовне слово складається з основ слів zonne «сонце» і deck «покривало, попона». У російській мові воно зазнало переозвучення: зонтик, що віддалило його від голландського першоджерела. Пізніше частина ик почала сприйматися як зменшувальний суфікс. Відбулося своєрідне псевдопрочи-тання іншомовного слова. Якщо зонтик став позначати зменшеність, то треба було утворити слово, позбавлене значення зменшеності. Так виник зонт. І потягся ланцюжок перетворень...
А зі словом кенгуру — унікальний випадок... Англійці вперше прибули до Австралії. І що за диво? Якісь тварини з маленькою головою, короткими передніми і довгими задніми кінцівками пересувалися стрибками. За допомогою задніх кінцівок і хвоста. Украй здивувала англійців сумка на животі у тварини, з якої виглядали малята. Знемагаючи від здивування, європейці запитали австралійців, як називаються дивовижні тварини. І почули у відповідь — кенгуру, тобто по-австралійськи «не розуміємо, не знаємо». Сталася нерозбериха. Місцеві жителі не зрозуміли співрозмовників, а англійці-сприйняли відповідь австралійців як наз.ву тварини. І повезли цю випадкову назву до Європи. А від англійців слово кенгуру отримали і ми. Отака оказія. Про це поетичними засобами розповідається у вірші «Випадкова назва» Дмитра Білоуса:
