Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Як було сказано, є межа «терплячості» слова до своїх вторинних, переносних значень. Воно не завжди хоче бути тією казковою рукавичкою, яка мала ось-ось розірватися, коли в неї (загублену дідусем) влізли семеро тварин, маленьких і здоровенних,— мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик, ка-бан-іклан і ведмідь-набрід. Слово не всіх приймає до свого гурту значень. Обов'язковою умовою воно ставить спорідненість значень. Під однією звуковою оболонкою слово іноді не спроможне тримати як своє нове якесь значення. Тільки тоді, коли основне і похідне значення виявляють певну спільність, слово несе на своїх раменах ряд значень і виконує роль одного слова. Але настає момент, коли відповідне похідне значення настільки віддаляється від основного значення, що слово перестає бути єдиним утворенням. Тоді воно відкидає «чуже» значення і перетворює його на інше слово. Через те народжуються
39 слова з різним значенням, але однаковим звучанням. Так сталося із словом порох, що роз'єдналося на два слова і одне з яких означає найдрібніші сухі частинки твердих тіл (пил), а друге — вибухову речовину. Перша назва була основною, друга виникла за зовнішньою подібністю предметів. У сучасній українській мові значеннєвий зв'язок між порохом (пилом) і порохом (вибуховою речовиною) повністю втрачений. Подібним шляхом виникли такі однакові за звучанням і різні за значенням іменники, як лист (рослини) і лист (паперу), пішохід (людина) і пішохід (тротуар). Якщо переосмислення слова відбувається в тісному зв'язку з його основним значенням, то у ньому з'являється ще одне значення — додаткове, переносне. Якщо ж такого зв'язку нема і нове значення не має нічого спільного з попереднім, тоді виникає нове слово, тобто перше слово відкидає віддалене значення і дозволяє йому стати окремим словом. Можливо, віддалене значення само не хоче бути в розпорядженні першого слова і рветься відокремитися від нього. Отож слово не терпить різких значеннєвих змін. Коли такі зміни настають — з одного слова утворюються два. РОЗПОВІДЬ ЧЕТВЕРТА ДЕСЬ КОЛИСЬ В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ
Мабуть, усі знають, що росте на городі? Ще раз загляньмо сюди у прекрасну літню пору, коли буяє зелень, усе наввипередки рветься вгору і хоче бути найпомітнішим. Як на городі гарно! Краще не скажеш, як сказав про це Олександр Довженко у своїй «Зачарованій Десні»:
«До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшнику, а маку, буряків, лободи, кропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати.
— Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість,— любила проказувати вона.
Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю».
А чи знаєте: не все, що росте на городі, було споконвічно наше. Деякі рослини примандрували навіть із далеких заморських країв. І нерідко з ними мандрували їх найменування. З окремими назвами бували чудернацькі пригоди.
В уривку із «Зачарованої Десни» мовиться про цвітіння картоплі. Картопельку надзвичайно полюбляють на Чернігівщині, в наддеснянському краї, у краї Довженка. Здається, що картопля — такий
41 український-преукраїнський овоч. І назва цього овочу теж українська. А насправді ця рослина не так давно оселилася на Україні. І історія її найменування своєрідна. Було це так.
Восени 1538 року пристав до берегів Перу парусник іспанських конкістадорів. Цим парусником таємно потрапив до Перу хлопчик Педро Ч'еза де Леон. Допитливий хлопчик, опинившись у незнаній країні, придивлявся, як живуть індіанці, що вони їдять. Він старанно занотовував свої спостереження. Уявіть собі, як 450 років тому йшли джунглями іспанські завойовники і раптом натрапили на індіанське поселення. І побачили в якійсь хатинці те, що ми тепер називаємо картоплею. Напевно, харч із картоплі конкістадорам сподобався, бо вони із собою в Іспанію мішок цього дива прихопили. А 1553 року в південному іспанському місті Севільї побачила світ книжка «Хроніка Перу», де маємо першу згадку в Європі про картоплю. Автором книжки був отой колишній хлопчик Педро Ч'еза де Леон, який так захоплено спостерігав життя індіанців. Саме завдяки авторові «Хроніки Перу» європейці довідалися про основний харч індіанців. Тепер відомо, що індіанці Південної Америки використовують картоплю понад 14 тисяч років, а європейці вперше зіткнулися з нею в середині 16 століття. Почалося з Іспанії. Першими покуштували картоплю іспанські моряки. Потім вона потрапила до Італії, де її гідно оцінили. Поступово картопля поширювалася в інших країнах Європи. Хоча й не скрізь її приймали з радістю. Пригадаймо картопляні бунти в Росії. Іноді в Європі використовували овоч не за призначенням. У кінці 18 століття у Франції квітами картоплі прикрашали волосся або робили з них букети. У Німеччині картоплю можна було побачити на клумбах перед палацами. Не зразу вона завоювала пошану на нашому столі. До Росії завезти картоплю
