История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
40 Истрин В. А. Зазнач, праця, с. 285.
41 Там же.
Там же, с. 286—287,
21 нове євангеліє та ін.) або кирилицею (Савина книга) списані з бідьш ранніх глаголичних зразків 43.
Є й інші докази на користь того, що витвором Костянтина Філософа була саме глаголиця. Так, С. Е, Гранстрем підкреслює, що глаголиця штучно створювалась для церковних потреб, тоді як в основі кирилиці лежить грецьке унціальне письмо, яким слов'яни користувалися ще до «устроєнія» Такої ж думки дотримуються Е. Георгїєв та інші болгарські вчені.
Існують, проте, й інші припущення щодо походження і часового співвідношення кирилиці й глаголиці. П. Я- Черних, Н* А. Константинов, Е. М. Епштейн та інші вважають, що Костянтин створив кирилицю на основі грецького унціального письМа, запозичивши літери для позначення специфічних слов'янських фонем із глаголиці, якою слов'яни користувалися раніше. Д. С. Лихачов пише, що і кирилиця, і глаголиця існували у слов'ян ще в дохристиянський період. Цю гіпотезу з деякими видозмінами підтримує В. О. Іст-рін 45. На його думку, грецьке письмо послужило основою для виникнення протокирилиці, а «черти і різи», можливо, не без впливу грецького, а згодом хозарського письма, дали початок глаголиці. Костянтин удосконалив один із варіантів цього письма, спростивши його графічно і наблизивши до грецького богослужбового уставу.
Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов'ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов'янські народи: російський, український і білоруський. Закріпився він і на слов'яцському півдні: у болгар, македонців і сербів. На основі російського варіанта кириличного алфавіту створено письмо для багатьох народів і народностей Радянського Союзу.
Давньоукраїнські, давньоросійські й давньобілоруські пам'ятки писалйся в XIV—XV ст. уставним письмом, що характеризувалося геометрично чітким і роздільним написанням лі тёр, і півуставом, що розвинувся на його основі і відзначався меншою строгістю в накресленні літер і наявністю скорочень. З кінця XV ст* набуває поширення скоропис. І півуставне письмо, І,скоропис мали певні відмінності у різних східнослов'янських народів. Як про це йтиметься далі, відмінності в накресленні літер були навіть у різних канцеляріях близьких між собою східнослов'янських земель, скажімо, Галичини й Волині.
43 Kurz J. Cyrilometodejske а cfrkevneslovansk6 prace P. J. Safarika.— Acta Universitatis Carolinae. Philologica, 3. Slavica Pragensia, 1961, 3, s. 14; його ж. Какой из славянских алфавитов древнее — глаголица или кириллица; какой из этих алфавитов создан Кириллом и Мефодием? — В кн.: Сборник ответов на вопросы по языкознанию (к IV Между нар. съезду славистов). M., 1958, с. 305—31Ц
44 Див.: Гранстрем С. Э. Какой из славянских алфавитов древнее глаголица или кириллица; какой из этих алфавитов создан Кириллом и Мефодием? ~ В кн.: Сборник ответов на вопросы по языкознанию (к IV Междунар, съезду славистов). ,M., 1958, с. 316—318.
45 Див.: Истрин Вш Л. Зазнач, праця, с. 301—307.
22 § 4, Найдавніші свідчення про діалектне членування спільноруської мови» Протоукраїнські, проторосійськІ і протобілоруські риси в пам'ятках давньоруської мови. Найдавніші пам'ятки епохи Київської Русі написано старослов'янською мовою і відносно унормованою давньоруською.
Вони можуть дати лише приблизне уявлення про діалектне членування давньоруської мови. До того ж від давньоруського періоду (XI—XIV ст.) збереглося понад 500 книг, а більш-менш надійні, хоч і поодинокі факти, крізь які просвічує колишній діалектний поділ східнослов'янської єдності, можна виявити лише в деяких із них. Як правильно зазначав JL А. Булаховський, «традиційне письмо, староболгарський склад словника, книжноцерковне коло понять та способів висловлювання думки —все це у великій мірі закриває від нас живу стихію південноруської мови того часу, даючи їй виступити на поверхню лише більш-менш випадково» 46.
І все ж спільні риси, особливо фонетичні, властиві всім руським наріччям, всупереч церковнослов'янській основі більшості пам'яток, проступали тут [досить виразно. На це звертав увагу ще О. O. Шахматов. «Церковнослов'янська мова,— писав він,—дуже швидко набула звукового обличчя руської мови; її особливі звуки, невластиві руській мові, замінювалися відповідними руськими звуками, j ті, що говорили нею, не докладали ніяких зусиль до того, щоб зберегтгі в своїй вимові чужі для їхньої рідної мови староболгарські особливості» 47.
За свідченням найдавніший давньоруських пам'яток, усі східнослов'янські говори характеризувалися^ такими мовними рисами, як повноголосся, перехід початкового к в о, втрата носових голосних & та а. Наприклад, и повноголосся фіксується в Ізб. 1073 р. (пдлонъ —63 6, полоньникъ '—O7 б, золобу — 105), в Ізб. 1076 р. (морокъ —170 б, сором Аживу —102, переже —120,125, въ полонЪ — 71, полоньникы—83 б), в Житії Феодосія Печерського XII ст-(сорочицю 47, оболость—63,68). Давньоруське о замість к засвідчує Ізб. Св. 1076 р. (одинъ —168 б, въ оданыинадес/яте Ч/йсъ — 127), Іпатіївський літопис (одна —514, одиному —?13) та ін. Усім східнослов'яйським діалектам цього часу було властиве розрізнення грлосних нормального творення і коротких.
