История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Значно виразніші риси, що їх можна назвати протоукраїнськими, проторосійськими й протобілоруськими, з'являються після занепаду глухих голосних ъ і Ь, тобто з кінця XII—XIII ст. На цей час досить чітко починають виділятися за Пам'ятками новгородський, галицько-волинський і смоленсько-полоцький, менш чітко — київський і ростовсько-суздальський діалекти. Галицько-волинський і київський говіркові масиви можна віднести до протоукраїнських, новгородський і ростовсько-суздальський —до проторосійських, смоленсько-полоцький —до протобілоруських.
Протоукраїнськими мовними рисами, за свідченням писемних пам'яток того періоду, можна вважати такі, як перехід етимологічних о та е в новозакритих складах у звуки іншої якості, найімовірніше в дифтонги, ствердіння приголосних перед и та е, збереження дзвінкої вимови приголосних в кінці слова і складу після занепаду зредукованих голосних, розвиток придихових звуків на початку слова перед голосними, виникнення форм типу життя, рефлексація trbt, tibi як -ры-, -лы-, згодом перехід л у в вкінці слова чи складу.
Уже в Добриловому євангелії 1164 р. знаходимо написання камЬнь, ремЪнь, аЬдмь, шЬсть, пЪщь, в нЪмь, осЬмь, по чюжЬмь та ін., які, на думку О. Соболевського65, мають свідчити про появу дифтонгів, що розвинулися з етимологічного е. Подібні приклади
5° Булаховський JI, А. Зазнач, праця, с. 85. - S1 Там же, с. 91.
52 Там же, с. 93—94.
53 Див.: Филин Ф. Я. Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с. 519 і далі.
64 Булаховський Л. Л. Зазнач, праця, с. 99.
5? Див.: Соболевский Л. Я. Лекции по истории русского языка, М„ 1907,
с. 51.
27 знаходимо також у Типографському євангелії XH ст. № 7 (розо-pbHUte, камЪнь, сЪмЪньныя, грядЪть та ін.), Типографському євангелії XIII ст/ № 6 (перстЪнь, камЪнь, оучитЪль, зЪмнам, весЪлые, шЪстью), вЖитіїСави Освященного XIII ст. (корЪнше), в Галицькому євангелії 1266—1301 pp. (пЪщь, шЪсть, сЪдьмь) 66, у Лаврських листках XII—XIII ст. (съгрЪшЪныа — 1 б, хоулЪныа —1 б, оставлЪныа — 1 б, благоволЪнья — 3, оставлЪныв]— 3, отпу-щЪные — 3) та ін. Дифтонг оу, що виникав на місці етимологічного о, звичайно, передавався через у: луи замість лой («ЛЪствица»,
XII ст.).
Ствердіння - почалося ще з XII ст. На думку одних учених, цей процес закінчився в XIII ст, 67, на думку інших, він тривав аж до XVI Ст. 68 Про відсутність асиміляції приголосних в кінці слова або складу у південноруських пам'ятках може свідчити той факт, що це явище не засвідчене в жодній пам'ятці з території Південної Русі. У XIII—XIV ст. трапляються слова, в яких перед початковим голосним розвинулося в: воовчии (Галицьке єванг. XIII ст.), вон (Гр. Володислава 1378 p.). Щодо асиміляції j попереднім приголосним, тобто виникненням форм типу суддя, життя, то О. О. Шахматов вважає за можливе віднести початок цього процесу ще до занепаду коротких голосних 69. Але приклади, що можуть підтверджувати це явище, він наводив тільки з пам'яток, написаних не раніше XIII ст.: свою именЪ (Повчання Єфрема Сіріна,
XIII ст.), сотъ терьню вЬнець (Путнянське єванг. XIV ст.), осу-женню (Єванг. Верковича XIV ст.), прязъ обвезаннЪ присяги наиіои (Буков, гр. 1462 р.) та ін. Сполучення -ри-, -ли- у пам'ятках засвідчуються з XIII—XIV ст.: яблыко (Житіє Сави Освященного, XIII ст.), скрыжетъ (Луцьке єванг. XIV ст.), дрыва (Грам. 1424 р.) та ін 70. Перехід л у в в кінці складу, на думку О. О. Шахматова, відбувався не раніше XV ст., бо тільки від цього часу українсько-білоруські грамоти фіксують написання типу Видовда замість Витолда, Вовчькевичь та ін.71
Ці риси протоукраїнських говорів доповнюються тими, які відбивалися в давньоруських пам'ятках ще раніше: чергуванням у з в, наявністю протетичних приголосних, переходом в і, уживанням о на місці етимологічного е після шиплячих (зокрема, в формах дієприкметників), уживанням фрикативного г та ін.
?? Див.: Шахматов Л. Л. Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. 299—300.
62 Див.: Филин Ф. Я. Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с. 311.
68 Див.: Крымский А. Украинская грамматика, т. 1. M., 1907, с. 198.
69 Див.: Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. 306.
70 Див.: Історична граматика української мови. Авт.: О. Я. Безпалько, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх, С. Я. Самійленко, L Й. Тараненко, К,, 1962, с. 129. -
71 Див.: Шахматов Л. Л. Зазнач, праця, с. 308.
28 Протобілоруські й проторосійські пам'ятки цього періоду засвідчують спільне для н^х «акання», відсутність ствердіння приголосних перед е і чітке розрізнення ы та и, чергування е з о не тільки в позиції після шиплячи^ та j, але й після м'яких приголосних (останнє, щоправда, не в yjcix говорах) та ін.
Для середньоруських говорів був характерний перехід -ый, -ий в -ой, -ей. На відміну від білоруських говорів у більшості російських розрізнення t та е, особливо під наголосом, зберігалося аж до XVII ст. включно. j
Аналізуючи так званий смоленсько-полоцький діалект за пам'ятками XIII—XIV ст., О. Соболевський звертає увагу на такі його особливості, як збіг голосних t і е в одному звукові, взаємне поплутання ч і ц (немЪчь, немьчемъ, куноемьчи, немьчиць, при Рома-новиці та ін.), а також вільна заіЛна в через у (уздумалъ, ay РизЪ, у СмольнЪскъ та ін.). Перша й третя риси є відбиттям білоруської фонетичної системи 72. {
