История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
1) спільнослов'янський, або ^праслов'янський (до VI ст» н. е.);
2) давньослов'янський — період активних дивергентних процесів, що ведуть до виникнення окремих* СЛОВ'ЯНСЬКИХ MOB"4~rpyfr мов ГУТ—XIII ст.)- 3) новослов'янський — період, протягом якого виявляється дальша тенденція розвитку окремих слов'янських мов і закріплення їх у літературі (XlV—XX ст.).
6 Особливо тісні зв'язки у слов'ян були із скіфами, NfPBa яки* належала до
іранських. Як відзначає одиц із найвідоміших дослідників ірано-слов'янських мовних зв'язків В. І. Абаєв, сза кількістю і вагою сепаратні скіфсько-слов'янські ізоглоси далеко переважають сепаратні зв'язки скіфської із будь-якою іншою європейською мовою або мовною групою» (Абаев В. Я, Скифо-европейские изо-
глоссы. M., 1965, с. 135).
9 Див.: Филин Ф. П, Зазнач» праця; с. 27,
10 Спільнослов'янський період, в свою чергуі розпадається на три великі етапи: ранній, середній і пізній^ /
Ранній етап охоплює час від утворення спільнослов'янської мови приблизно до кінця І тисячоліття до н. е. У цей час вироблялися риси, що відділяли праслов'янську мову від інших індоєвропейських^ Скажімо, в галузі фонетики довгі голосні а та o збіглися в одному а, а короткі а та о — в одному о. Ці зміни викликають' дальшу перебудову системи голосних: u > ы, u > ъ? ё > Ъ, ї > ь 10. Зникає протиставлення голосних за ознакою довгий — короткий: голосні а, і, ы, Ъ стають тількй довгими, а голосні о, ё, ъ, ь — тільки короткими. Зміни в системі голосних спричиняють нові яв*пца в системі приголосних. Зокрема, колишні фонетичні чергування приголосних стають морфологічними: makati —mociti, privazdati — privoditi і под. Звук S після і, u, г, к переходить у х (пор. лит. blusa і прасл. Ыъха, санскр. mesah, лит. maisas і прасл. тёхъ).
4&L галузі граматики складаються основні особливості відмінювання і дієвідмінювання із специфічно слов'янським розподілом слів за іменними основами і дієслівними класамиД ДНа середньому етапі (І тисячоліття до н. е.— III—V вв. н. е.) відбуваються дальші перетворення всередині слов'янської мовної системи. В цей час палаталізуються приголоснії що призводить, зокрема, до появи м'яких приголосних ж, ч, ш, діє закон відкритих
cmiaAi?j внаслідок чого зникають колишні дифтонги au, eu, оі, ei, відпадають приголосні в кінці слів, починають виявлятися діалектні відмінності в праслов'янській мові. >
^Пізній етап припадає на V—VI ст. н. е. Його можна назвати перехідним від старого до нового етапу праслов'янської мови, коли вона починає розпадатись на окремі мови, хоч в усьому основному продовжує зберігати свою єдність.д
Очевидно, на середньому етапі праслов'янської мовної єдності відбуваються істотні переселення слов'ян. Імовірно, на початку V ст. н. е. слов'яни переходять Одер, потім рухаються до Лаби й за Лабу. Найбільшої інтенсивності рух на захід набуває в VIII—IX ст. У IV—V ст. слов'яни проникають у Карпати, освоюють територію сучасйої Чехословаччини, далі з'являються в Баварії й Австрії, займають .Угорську низовину, Балканський півострів11. У часи правління імператора Маврикія (582—602 pp.) засвідчується поява слов'ян у Фессалії, Епірі, Аттіці, Евбеї, на Пелопоннесі. Значними були також пересування слов'ян на північ, угору по Дніпру. У VII— VIII ст. слов'янські племена досягають басейну Ільменя і Ладозького озера* Слов'янський світ розпався на окремі частини, що спричинило активізацію розкладу праслов'янської мовної єдності, виникнення різних локальних явищ, які мали, звичайно, спільного предка. На диференціації колишньої ©лов'янської мовної єдності позна-
Див.і Филин Ф. Я. Образование языка восточных славян, ЛІ,— JL1 1962*
с. 102.
U Див,: Там же, с. 154—155.
Il чилися і зв'язки слов'янських племен з носіями різних сусідніх мов (грецької, іллірійської, фракійської і романських мов на півдні, германських на заході, балтійських і угро-фінських на півночі й сході).
На думку деяких дослідників, наприклад М. С. Трубецького12, виникнення окремих слов'янських мов відноситься аж до періоду занепаду голосних неповного творення, тобто до XIH ст. З цього погляду старослов'янська й давньоруська писемні мови були не окремими мовами, а лише діалектами спільнослов'янської мови. Про те, що це не відповідає даним, які є в розпорядженні сучасного порівняльно-історичного мовознавства, йшлося вище.
Якщо спиратися на мовні факти, то початок утворення окремих слов'янських мов треба відносити до того часу, коли внаслідок тих самих мовних процесів в окремих частинах праслов'янської мови виникають різні результати. Починаючи приблизно з VI—VII ст. н. е. всі основні процеси змін у праслов'янській мові давали в різних слов'янських областях відмінні результати 13.
У VI—VII ст. й пізніше лексичні запозичення поширювалися тільки в окремих групах слов'янських мов. Такий же локальний характер мають і фонетичні та граматичні інновації. До фонетичних явищ, що поділили слов'янські мови на східну й південну групи, з одного боку, і західну —з другого, належали такі:
1) сполучення *KV (<*кц), *gv (<*gu),unoB південній і східній групах перед голосними переднього ряду є, і, ь дали рефлекси cv, zv (пор. укр. цвіт, рос. цвет, блр. цвет, блг. цвете, с.-х. цвет, словен. cvet; укр.діал. звізда, рос. звезда, блг. звезда, с.-х. звезда, словен. zvezda), а в західній лишилися незмінними (пор. п. kwiat, ч. kvet, в.-луж. kwet, н.-луж. kwet);
