История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
2 Див.: Жуковская Л. П. О некоторых проблемах истории русского литературного языка древнейшего периода.— Bonp. языкознания, 1972, № 5, с. 67.
3 Булаховський Л. А. Питання походження української мови» К.$ 1956, с. 101.
4 Див.: Цейтлин P. М. Характеристика лексических и словообразовательных средств старославянского языка (их семантика и стилистические функции). — В кн.: Славянское языкознание. VII Междунар.'съезд славистов. M., 1973, с. 414; Львов А. С. Зазнач, праця, с. 73.
5 Див.: Kurz J. Cyrilometodejske а cfrkevneslovanske ргасе Safarfka P. J.— Acta Universitatis Carolinae. Philologica, 3. Slavica Pragensia, 1961, 3, s. 9. одиницю, яка існувала протягом багатьох віків, розпавшись приблизно в VI—VII ст. н. е. 6 Звичайно, спільність без об'єднуючої писемної мови —річ умовна. Спільнослов'янська мова, як і будь-яка інша давня безписемна мова, не могла бути єдиною монолітною системою, що виключала можливість діалектного поділу. Стародавні слов'янські племена були численні, вони постійно сусідували і тимчасово сходилися з іномовними племенами, міняли місце свого проживання, зазнавали складних суспільних перебудов і т. ін. Усе це, звичайно, не могло не позначатися на їхній мові. Певна мовна риса — чи то наслідок іманентного розвитку чи якесь запозичення —могла й не поширюватися по всій мовній території. При встановленні найдавніших, писемно не фіксованих діалектних рис важливо знати, хто був серед сусідів стародавніх слов'ян, тобто де була їхня найдавніша прабатьківщина.
З цього приводу існувало й існує чимало різних міркувань. Більшість дослідників схиляється тепер до того, що слов'янська прабатьківщина знаходилась між Карпатами, Наддніпрянщиною (заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і Пінськими болотами, на території, де з давніх-давен панують слов'янські місцеві назви, зокрема найменування водних об'єктів (річок, озер, боліт і под.) 7. Незгоди виникають щодо встановлення західної межі цієї прабатьківщини. Найбільш обгрунтованою і все ж такою, що потребує дальшого доведення, є наддніпрянсько-бузька або середньонад-дніпрянська гіпотеза. її підтримували й розвивали такі визначні славісти, як Л. Нідерле, М. Фасмер, К. Мошинський та ін. Великий внесок у розвиток цієї теорії зробив Ф. П. Філін. На його думку, давньослов'янські племена в останні віки до н. е. і на початку н. е. займали територію приблизно між Західним Бугом і середньою течією Дніпра. На півночі її можливою межею була p.- Прип'ять, на півдні праслов'янські землі кінчалися правобережним лісостепом. Ця гіпотеза обґрунтовується насамперед мовними фактами.
^Усі слов'янські мови засвідчують найдавніші лексичні зв'язки з іранськими й балтійськими племенами, не відбиваючи набутих (не праіндоєвропейських) мовних рис із германськими.. Це могло бути тільки за умови близького сусідства із іранськими і балтійськими племенами і відсутності прямих контактів із германськими. Найдавніша топонімія, зокрема назви річок, засвідчують поширеність" іранських племен в басейні Дону аж до Дніпра і розташова-ність стародавніх балтів вище Прип'яті та Десни. Тобто початкова гіпотеза підтверджується ономастичними даними^ І Ще °Дне мовне свідчення: в спільнослов'янській мові широко представлені назви дерев і рослин, тварин, птахів і риб, характерних для ,домірної лісової і лісостепової зони. Разом з тим позначення таких типових
6 Див.: Филин Ф. Я. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Л., 1972, с. 6.
7 Див.: Кипарский В. P. Как следует представлять территорию славянской прародины? — В кн.: Сборник ответов на вопросы по языкознанию (к IV Между-нар. съезду славистов). M., 1958, с. 179. представників лісу західних областей, як бук, тис, явір, модрина і под., є порівняно пізніми запозиченнями локального (не спільнослов'янського) характеру 8.
Що ж до старої гіпотези про особливу германо-балто-слов'янську мовну єдність, яку розвивали ряд визначних учених (Я- Костешев-ський, JI. Козловський, Т. Лер-Сплавінський, Я. Чекановський та ін.), то вона далеко менше може бути підтверджена лінгвістичним матеріалом.
Праслов'янська мова становила систему близькоспоріднених діалектів, що відбивали, очевидно, стародавній діалектний поділ. Спроби вбачати в. сучасному членуванні слов'янських мов прямі результати діалектного поділу спільнослов'янської мови та її початкової прабатьківщини, як справедливо зауважує Ф. П. Філін, навряд чи можуть мати серйозне значення V
Слов'янські мови належать до великої індоєвропейської сім'ї мов, у яку, крім слов'янських, входять балтійські (литовська, латиська і старопрусська, що зникла наприкінці XVII ст.), германські (німецька, англійська, голландська, фрізька, датська, шведська, норвезька, ісландська, стародавня готська, яка вимерла, але прослідки якої зберігалися в XVI ст. в Криму), романські або італьські (італійська, французька, румунська, молдавська, іспанська, португальська, рето-романська, утворені на базі латинської мови, стародавні вимерлі ,окська та умбрська), кельтські (стародавня, як к на сьогодні вже зникла, галльська мова, сучасні ірландська, бретонська, валлійська та ін.), грецька і цілий ряд близьких до неї мов Східного Середньоземномор'я, вимерлі іллірійська й фракійська, поширені колись на Балканах, албанська, вірменська, хеттськіа (вживана в Малій Азії у II тисячолітті до н< е.), індо-ірансьі^і (санскрит, сучасні індоєвропейські мови Індії, перська, таджицька, стародавня согдійська, афганська, курдська, осетинська та ін.),то^ харські (дві колишні тохарські мови лишилися представлені в кількох уривках текстів, знайдених у північно-західному Китаї). Очевидно, були колись ще й інші індоєвропейські мови, тексти яких не дійшли до наших часів. iQ історії слов'янських мов дослідники виділяють три періоди:
