История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
84 Див.: Срезневский И. И, ГІалеографические заметки. — Изв, Акад. наук;
I860, 9, с. 161. . .
19 грецького письма у руських племен з 866 р. Так формувалося слов'янське «протокириличне» письмо. Протосхіднослов'янське письмо деякі дослідники, наприклад В. О. Істрін, ототожнюють із стародавньою глаголицею, знаходячи в йій спільність у накресленні літер із єврейсько-хозарськими буквами 35. Проте цей дослідник не тільки не обстоює великого значення глаголичного письма для формування спільнослов'янської літературної мови, а навпаки, твердить, що «у зв'язку з недостатнім розвитком ,у другій половині І тисячоліття політичних і культурних зв'язків між слов'янськими племенами, формування кожного з описаних трьох видів дохристиянського слов'янського письма (протокирилиці, глаголиці й «черт та різів».— ?. P.) могло відбуватися різними шляхами»36. Отже, знову приходимо до думки про те, що широкі міжслов'янські зв'язки, розвиток спільнослов'янської літератури на базі спільнослов'янської літературної мови завдячують саме діяльності Кирила й Мефодія.
Що ж до доказів на користь існування в стародавніх слов'ян, зокрема у східних, початків письма, то їх мйжна знайти й у відомих арабських джерелах. Ардбсьрщ^^андрівшгк Ібн-Фодлан під час перебування у волзьких болгар був свідком поховання руса. Цю подію він описує так: «Спочатку вони розвели вогнище, далі збудували щось подібне до великого пагорба і поставили в середині його великий дерев'яний стовп з білої тополі, написали на ньому ім'я цього мужа та ім'я царя русів і відійшли» 37. Про наявність письма у східних слов'ян згадує також арабський письменник Ель-Массуді (напис, в 956 р.)38, арабський учений Ібн-ель-Недім39 та ін. Очевидно, згадувані в цих спогадах написи не мали нічого спільного ні з грецьким, ні з латинським письмом, з якими арабські очевидці, безперечно, були знайомі. Проте немає ніяких підстав вбачати в них знаряддя розвитку слов'янської літературної мови.
І все ж можливо, що книги у слов'ян, писані слов'янськими мовами, були ще до Кирила і Мефодія. Про це розповідається в VIII главі мораво-паннонського житія Кирила, яке дійшло до нас у 23 списках. Автор житія говорить про те, що Костянтин Філософ під час мандрівки до хозарів знайшов у Криму, в Херсонесі, євангеліє і псалтир, писані «русьскыми письмены». Трапився й чоловік, який говорив по-руському. Костянтин «бесЁдова съ нимъ и силу рЪчи приимъ, своєи бесЪдЬ прикладаа различнаа письмена, гласнаа и согласнаа». Невдовзі він став читати й розмовляти цією мовою, «и мнози ємоу дивлахя».
Чому багато людей дивувалося, чуючи, як Костянтин читає й розмовляє руською мовою? Причин цього могло бути дві: або
36 Срезневский И. И. Палеографические заметки, с. 280. s
3? Там же.
8Z Путешествие Ибн-Фодлана на Волгу. Под ред. И. Ю. Крачковского. М. — Л., 1939, с. 83.
88 Див.: Гаркави А. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских. Спб., 1870, с. 139. ^ Там же, с. 140.
20 в Херсонесі було дуже мало людей, які могли б читати цією мовою, або між македонською говіркою Костянтина і мовою псалтиря та євангелія було чимало відмінностей. Проте не виключено, що позитивну відповідь можна дати й на обидва питання. Можливо, до Костянтина і Мефодія хтось із жителів Херсонеса руського походження зробив спробу створити руський (слов'янський) алфавіт і, переклавши з грецької богослужбові книжки, скористався ним як руським письмом. Проте оскільки 'християнство на Русі офіційно ще не запроваджувалось (на відміну від Моравії), то ці книжки не знайшли застосування, і Костянтинові по суті довелося їх розшифровувати. Це, безперечно, могла робити тільки та людина, яка добре знала слов'янську мову в тому її різновиді, яким були написані книжки. Адже на IX ст. мова крайнього слов'янського півдня (Македонія) і крайнього слов'янського північного сходу (Pyck) уже не була єдиною. Інакше Костянтинові не довелося б учитися у руса його мови. Висловлювалися, правда, здогади, нібито ці книжки були написані іншою (готською) мовою або іншим письмом (сірійським або скандінавськими рунами). Припущення про \яшу мову відпадають, бо в такому разі Костянтин не зміг би перейняти від місцевого руса його мову в настільки короткий строк, що «мнози ємоу дивлахЖ». До того ж невідомо, чому б у нього виник раптом інтерес до іншої, неслов'янської мови, коли він мав намір створювати слов'янське письмо. Слід, мабуть, погодитися з В. О. Істрі-ним: «Найвірогідніше, що книги, знайдені Костянтином, були написані руською мовою протокириличним письмом, яке вийшло з грецького письма» 40. Правда, дослідник не виключає й того, що книги були написані протоглаголичним письмом, яке виникло з «черт і різів» 41.
Є й інші свідчення на користь існування письма у східних слов'ян до прийняття ними християнства 42.
Яке ж письмо створили місіонери: кирилицю чи глаголицю? Питання звучить нібито дивно: раз письмо назване кирилицею, то й автором його міг бути тільки Кирило. Насправді ж відповідь на нього не така вже й проста. Виходячи з того, що в Моравії, де працювали Костянтин і Мефодій, більшість рукописів написано глаголицею, деякі вчені (Ч. Лоукотка, А. М. Селищев, Л. А. Якубин-ський та ін.) повторюють давню думку Й. Шафарика, висловлену ним ще в 1858 р. в праці «Uber den Ursprung und die Heimat des Gla-golitismus» («Про виникнення і батьківщину глаголиці»), що Костянтин створив глаголицю. Що ж до кирилиці, більше поширеної в Болгарії і в східних слов'ян, то автором її був один із учнів Костянтина — Климент, який наблизив її до грецького уставного письма. Головною підставою для таких припущень є те, що багато рукописів, написаних глаголицею (Зографське євангеліє, Ассема-
