История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У давньоруській мові іменники чоловічого роду з давньою основою на -о могли приймати в дав. відм. одн. закінчення іменників з давньою основою на -й і навпаки. Перша тенденція найвиразніше виявлялася в південноруських пам'ятках: коневи (Ізб. 1073 p.),
53 Слід, проте, мати на увазі, що подібні написання трапляються і в московських пам'ятках XVII ст., напр., свЬдительствуеть замість свЬдЬтельствуеть (Кузнецов /7. С. К исторической фонетике ростово-суздальских говоров. — Доклады и сообщения Института русского языка, 1948, вып. 2, с. 146), хоч це зовсім не свідчить про вимову t як І у живій мові тодішнього московського населення. Тому зрозумілий скептицизм Л. А. Булаховського (зазнач, праця, с. 123—124) щодо можливості бачити в цих прикладах .відбиття переходу Ъ в і.
64 Див.: Марков А. Заметки по русской диалектологии. — Рус. филол. вестн.,
1916, т. 66, вып. 1, с. 164—266.
56 Визнати ці випадки за незаперечне свідчення вимови г як фрикативного звука все ж важко. В юридичних документах XVII ст., написаних у Москві, теж можна натрапити на хрЬхом замість грЬхом, Боучаров замість БЬгучаров, княиня замість княгиня, знила замість сгнила і под., і все ж дослідники не можуть визнати це за підставу «для перегляду усталеної думки про вживаїСня в старому московському говорі за загальною нормою вибухового «г» (Котков С. И. Московская речь в начальный период становления русского национального письма. M., 1974, с. 178).
25 моужєви, доухови, коневи (Ізб. 1076 р.), Холмови, ледови, Батыеви, ГлЪбови, Давыдовы, (ЛЛ) та ін. Клична форма, род. відм. іменників -ja-основ на -t (землЬ, доуихЬ) були характерними ознаками давньоруської мови і тому, природно, вживалися у всіх пам'ятках. Отже, це не бу^іи відмітні риси південноруських пам'яток. Як про-тоукраїнські особливості їх можна розглядати тільки ретроспективно. Що ж до дієслівної флексії -мо, вживаної в 1 ос. множини теперішнього часу, то її вперше засвідчують такі документи: Ізб. 1073 p. (tibf€Mo —121 б), Слова Григорія Богослова XI ст. (не вЬроуіемо —45), Успенський зб. XII—XIII ст, (вЬровахомо —79 а) та ін.
До діалектних рис південноруського характеру Л. А. Булаховський відносив також, правда, із застереженнями, поширення фіналей -імт>, -іте, що були характерні для 1—2 ос. множини наказового способу дієслів з основами на -е- та -не-, на дієслівні основи з суфіксами -0-, -и-: несЬмъ, несЬтеї ходЪмъ, ходЬте 56. Проте насторожує той факт, що вияви цієї аналогії зовсім не зафіксовані в українсько-білоруських грамотах XIV—XV ст 57. Щодо флексії -ть у 3 ос. однини й множини імперфекта, то Л. А. Булаховський слідом за П. А. Лавровським вважав, що в північних пам'ятках вона була менше звичною, ніж у південних. В Іпатіївському літописі і в «СловЪ о плъку ИгоревЪ» кінцеві елементи -иіеть і -хуть були панівними, тоді як у" новгородських і псковських літописах вони трапляються дуже рідко 58.
Говорам Західної Русі ще до занепаду глухих були, очевидно, властиві такі риси, як акання, фрикативне г, тверде р.
Щодо говорів з території поширення сучасної російської мови, то тут локалізацію рис, які б охоплювали всю російськомовну територію, провести важче. Найвиразніше виділяється північний захід, Псковська земля, північноруський діалект якої характеризується деякими своєрідними рисами: нерозрізненням м'яких свистячих і шиплячих та вживанням сполучень Jcl, gl на місці спільнослов'янських tl, dl 59. Щоправда, поплутання м'яких свистячих і шиплячих займає значно більшу територію, охоплюючи Псковську, Новгородську і Смоленську землі. Факти, що засвідчують це явище, є вже в найдавніших пам'ятках, зокрема в Новгородській Мінеї 1095 р. (видьчь замість видьцї —34, пЪвьчь замість пЪвьць —34, чвЪтъ замість цвЪтъ—59, црево замість чрЪво—59), у Новгородській грамоті Варл. Хутинського після 1192 р. (цьто захмість чьто), в. Новгородській кормчій 1282 р. (володимирица замість володимирича—615), в Новгородському синодальному літопису (оу мирославиц/й зам. оу мирославичл), у Смоленській грамоті 1229 р. (всемъ коупчемъ замість всемъ коупцемъ) та ін.
^e Див.: Булаховський JI. Л. Зазнач, праця, с. 69.
57 Див.: Русанівський В. M. Структура українського дієслова. K., 1971, с. 52,
^8 Див.: Булаховський JI. А. Зазнач, праця, с. 72.
69 Див.: Борковский В, И„ Кузнецов 77. С. Историческая грамматика русско-
го языка. M., 1965, с, 97.
26 Досі йшлося про фонетичні й граматичні риси, що по-різному виявлялися в пам'ятках давньоруської мови, які походять із різних територій. Специфічні особливості здавна виявлялися і в лексиці давньоруських говорів. Так, зокрема, пам'ятки з території Південної Русі фіксували такі невідомі або зовсім маловідомі на Півночі слова, як криница, лЪпокъ 60, зоря (у знач, «зірка»), порох (у знач, «пилюка») 61, сполучники та (у знач, «і»), бо 62, багно, (о)бодонь(е), гай, глей, глек, ирий, лимень (від гр. ?ui[xr)v), пуща, рЪнь, ролыа та ін.63 Звичайно, ці лексичні вкраплення можуть свідчити лише про окремі діалектні явища в тодішній давньоруській лексиці. «Те, що виявляють відносно свого лексичного складу староруські літописи,— слушно відзначав Л. А. Булаховський,— веде До єдиного висновку в питанні про стосунок літературної мови, відбитої в них, до сучасної нам української: староруська літературна мова лексично далека від специфіки теперішніх українських говірок, і треба, отже, визнати, що словник останніх, в усьому істотному, що його відрізняє від великоруських говірок, усталився в пізніший час»64.
