История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
На походження української, як і білоруської, африкати [dz] у науці існують різні погляди, які пов'язані з визначенням часу
88 виникнення цього звука. П. О. Лавровський і І. І. Срезневський вважали, що африката [dz] утворилася безпосередньо з [dj],. отже, виникла вона десь ще в діалектах спільнослов'янської мови чи принаймні на спільносхіднослов'янському грунті. Цей погляд поділяв і далі розвивав О. О. Потебня. Він писав, що «аналогічно з ч (тш) із tj повинно утворитися дж із dj. Ж із dj не могло утворитися безпосередньо, воно обов'язково передбачає дж»38. На інших позиціях стояв П. Г. Житецький, який вважав, що приголосний [ж] тут давніший, ніж [dz], і розвинувся він з пом'якшеного [d'] безпосередньо. Взагалі Житецький піддавав сумніву «існування дж у глибокій древності», як і «існування в старослов'янськім наріччі дж»39. У своїх висновках він спирався на свідчення писемних пам'яток, саме на те, що у давнішій східнослов'янській писемності не помічено жодних слідів дж і що написання дж засвідчується в українських пам'ятках не раніше XVI ст. На його думку, свідчення пам'яток повністю узгоджується з наростанням в українському консонантизмі звучних елементів. Отже, африката [dz] не належить до давніх приголосних, а з'явилась на українському грунті внаслідок посилення [z] «основним звучним приголосним д» 40.
У спеціальній розвідці, що вийшла трохи пізніше, цю ж думку розвивав Н. Коробка, хоч аргументував її дещо інакше. Посилаючись на те, що на місці dj у дієсловах 1 ос. одн. українські говори знають не лише [z] чи [dz], а й звук [d'] (ходю, водю), який у цих формах виник, як він вважав, внаслідок впливу основи інших форм тих же Дієслів (ходити, водити, ходиш, водиш? ходять, водять і т. д.), Н. Коробка писав, що коли під впливом сусідніх форм замість [z] з'являвся звук [d'], то тим легше в таких умовах міг виникнути складний приголосний [dz], до якого входять елементи [d] і [z]41. Таким чином, звук [dz], на його думку, новий і виник він в українській мові на пізнішому етапі ЇЇ розвитку. Аналогічного погляду на виникнення українського й білоруського [dz] додержувалися О. І. Соболевський 42 та С. М. Кульбакін 43, які припускали, що [dj] у говорах, на основі яких сформувалася давньоруська мова, безпосередньо змінився на [z], а українську африкату [dz], яка відома в словах типу виджу й діалектного саджа, вони розглядали як звук вторинного походження. Ф. П. Філін, що раніше взагалі заперечував Давність української африкати [dz] 44, в останній час ви-
38 Потебня А. А. Два исследования о звуках русского языка. Воронеж, 1866, с. 124.
39 Житецкий /7. Очерк звуковой истории малорусского наречия. К., 1876, с. 239.
40 Там же, с. 240.
41 Див.: Коробка Я. Звук дж в малорусском наречии.— Рус. филол. вест., 1895, № 3, с. 232.
42 Див.: Соболевский A. Hf Лекции по истории русского языка. Изд. 4-е. M., 1907, с. 21, 141.
43 Див.: Кульбакин С. Af. Украинский язык. Краткий очеіж исторической фонетики и морфологии. X., 1919, с. 41.
44 Див.: Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. М.—- JI., 1962, с. 265—266.
89 сунув припущення, що в словах типу саджа, меджа вона збереглася з колишнього [dj], оскільки її виникнення не можна пояснити в них шляхом контамінації, а в дієслівних формах типу ходжу, еиджу і похідних від них утвореннях (саджалка) ця африката нового по* ходження і виникла внаслідок контамінації [d] і [z] (ходити і хожу — ходжу). Отже, історія [dz] відбиває нерівномірність процесу розвитку рефлексів [dj] у східнослов'янських діалектах 45.
Проте аргументація погляду про нове походження української африкати [dz] не переконлива. Проти давності африкати [dz] в українській і білоруській мовах висувався, зокрема, й той аргумент, що вона не засвідчується писемними пам'ятками давньоруської мови та українськими й білоруськимц до XVII ст.46 Проте прийняти його немає підстав, оскільки в давньоруській азбуці для'африкати [dz] не було спеціального знака, а сполучення її з попереднім приголосним [z], тобто [zdz], передавалося у давньоруських південно-західних пам'ятках літерами жч: дъжчь (Є. Гал., 1144, 75), ижчє-нутьс/й (83), въжчелЪшл (181) — ст.-сл. ижден&тъ са, въжделЪ-UiAi47. Така орфографічна практика широко відома й старій українській літературній мові; дожчь (ЄЛ, п. XIV, 102), выезжъчаеть (On. Київ. з. 1552; АЮЗР, VII, 1, 121), отежчаючи, наежчаючи (АЖ, 1584, 109), уежчати (129). Однак староукраїнській орфографічній практиці XIV—XVI ст. відомі, крім того, і спроби передавати звук [dz] літерами ч, чж, дч, наприклад: приезчаль (АЖ,
к T Jr
1584, 122), нашь плємєньни Бєкбулаь и Хожа Мединъ оучинилсд намъ ворогъ (P., гр. 1393,18), чжусичъ (Рус., гр. 1478,67), объежъд-чати (гр. 1489, 46), приеждчали (гр. 1498, 61), Уже той факт, що в давньоруський період і в перші століття розвитку староукраїнської літературної мови звук, відповідний спільнослов'янському [dj], передавався за допомогою різних літер, свідчить, що він звучав відмінно від [z], для позначення якого в кириличному алфавіті існувала літера ж, і що в той час робилися вже спроби таку віімін-ність відтворити на письмі. Позначення африкати [dz] літерами дж, як і в сучасній українській та білоруській мові, найдавніше засвідчується з середини XVI CTw-. приезджають (Оп. Черк. з. 1552; АЮЗР, VII, Ii 82), поєжджаймьі (Розмозник, 1575, 36,37) ,навзджаючц (АЖ, 1583, 54), нуджа (Адельфотес, 1591, 23), раджу, порадженью (Зиз. Лекс., 1596, 76), зсаджую, зваджєньге (58), кривджу, шкоджу (85), неоуєжджаемо («Апокрисис» X. Філалета, 1598, 139), проежджатисл
