История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
M Див.: Трубачев O9 H9 Зазнач, праця, с, 302—303,
82 але їм була притаманна така звучність, яка характерна для голосних. В одних позиціях їх артикуляція була передніша, а в інших більш задня. Ще в протослов'янських діалектах, близьких до прибалтійських, вони почали втрачати свою складотворчість, внаслідок чого при них почав розвиватися голосний призвук, який при сонантах переднього ряду згодом перетворився на [П, а при сонантах заднього ряду—на Ш]: IrJ [їг], [йг], 111 [ill, full, fml [im], [um], [n]-^[Tn], [йп] — *prst-->-pirst—д*-р. пьрстъ, укр- палець, діал. перст, лит. pirstas; *grdlo- *gurdlo — д.-р. гърло, укр.
горло, лит. gurkl^s (воло); *vl°k- -^vIlk--д.-р. вълкъ, укр. вовк,
лит. vilkas; *dlg—*dbtg--д.-р. дългъ (укр. борг), гот. tulgus
(міцний); *desmt-^-*- *desimt- — ст.-сл. дєсать, д.-р., дєсіать, укр. десять, лит. desimtas, д.-прус. dessimpts; *gmba->-*gumba — ст.-сл» г&ба, д.-р. губа, укр. губа, лит. gumbas; °*pamnt- ->• *pamint- — ст.-сл. памдть, укр. пам'ять, лит. atmintis.
Внаслідок зміни складотворчих сонантів на звукосполучення [їг], [йг], [її], [йі], [їт], [йт], [In], [йп] вони втратили протиставлення за ознакою часокількості, тобто перестали розрізнятися на звуки довгі й короткі. Одночасно перестали вони розрізнятися і за місцем творення на звуки передньої й задньої артикуляції. У цих звукосполученнях, якщо вони стояли перед голосним, сонант належав до наступногб складу, а [ї], [й], які виконували функцію носія складу,— до попереднього; якщо ж вони стояли перед приголосним, tq вимовлялись як дифтонгічні сполучення. Проте позиція їх перед голосними траплялася досить рідко, далеко частіше вживалися вони перед приголосними.
Складотворчі сонанти втратились у більшості індоєвропейських мов, хоч рефлекси їх здебільшого неоднакові. Так, у латинській мові складотворчі плавні змінились на [ог], [ul] (cor — серце, indulged (-*-*dlg-, поступатись), у грецькій [га], [аг], [la], [al], Ioll-Spaxog — обідраний, xapoia — серце, ooMCog — довгий, дор. ta&vos — вовна, у готській [аиг] із [ur], IiilJ (кайгп —зерно, tulgus — міцний, wulfs—вовк), у хєттській [аг], [all (kard- — серце, dalu-gas— довгий). Складотворчі сонанти зберігалися в давньоіндійській мові: vrkah — вовк, kfta — рос. черта, krtsnas — черствий,
Втрата складотворчих сонантів належить до дуже раннього періоду розвитку слов'янських мов. Зважаючи на подібність їх рефлексів у спільнослов'янській і прабалтійській мові, можна думати, що вони занепали ще в період балто-слов'янської мовної єдності.
•Дехто з мовознавців висуває припущення, що голосні призвуки при сонантах раніше розвинулися в [її, [й] у прабалтійській мові, а в праслов'янській зберігалися значно довше, аж доти, доки з ними почали зливатись давні [її, [й]81; хоч таке припущення не вносить нічого істотно нового в пояснення процесу виникнення звукосполучень [їг], [йг], [ПІ, [QU, [Im], [um], [in], [йп]з індоєвро-
Див,: Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов,
с, ЗО.
83 пейських складотворчих сонантів, але воно має значення для вияснення диференційних ознак прабалтійської та спільнослов'янської мов. Є. Курилович втрату індоєвропейських складотворчих сонантів і характер їх рефлексації в давній слов'янській мові пов'язує з палаталізацією приголосних перед [j], яку він, не досить обгрунтовано, відсуває ще на балтійсько-слов'янський період. Рефлекси з [ї] чи [й] зумовлюються, на його думку, позицією сонантів після палатальних чи велярних приголосних: після палатальних вони змінилися на [їг], [її], [im,] [in], а після велярних — на [йг], [й1[, [йт], [йп], хоч пізніші аналогійні та інші умови цю закономірність могли порушувати 32. А Л. Мошинський вважає, що дефонологізація індоєвропейських складотворчих сонантів і зміна їх у біфонемні сполуки типу [їг], [йг] відбулася в спільнослов'янській мові лише в позиції перед голосними, а перед приголосними [г], [1], [ш], [п] нею успадковані без змін від спільноіндоєвропейського періоду; всі їх подальші перетворення, крім розщеплення на пом'якшені й непом'якшені, здійснювалися вже на слов'янському грунті, причому неоднаково в різних діалектних групах. Він, слідом за Г. Конечною 33, схильний пов'язувати зміни сонантів у слов'янських мовах з діянням закону відкритого складу34.
Питання про індоєвропейські складотворчі сонанти надзвичайно складне і в науці досі задовільно не розв'язане. Дехто, напр., Й. М. Коржінек, заперечував взагалі існування складотворчих сонантів в індоєвропейській мові; він вважав, що сонанти — плавні і носові — були в ній нескладотворчі, а носієм складу виступав неясний голосний, що супроводив їх. Відповідно слов'янські рефлекси саме й потрібно виводити від таких звукосполук 35. Проте цей погляд не набув у наукових колах широкого визнання.
§ 9. Зміна [ш] на [пі у кінці складу. До ранніх явищ консонантизму, наслідки яких відбилися в спільнослов'янській мові, належить зміна у кінці складу приголосного [т] на [п]. Ця зміна полягала в тому, що при артикуляції звука im] у такій позиції губно-губне зімкнення поступово розвинулося в зубнопередньоязикове, а це зумовило перехід Lm] в [n]: *kum ->• *kun, *sum *sun (прийменники кън, сън) —д.-інд. kam, sam, гр. ap,oc, але xsv. Зокрема змінився кінцевий [m] на [rr] у закінченні знахідного відмінка однини (*nogam ->» *nogan, *vodam ->• *vodan, *lesom ->• *leson, *vlkom *vilkon, *gostim ->¦ *gostin — ст.-сл. ног&, вод&, лЪсъ, влъкъ, гость) та в 1 ос. однини аориста (*idom ->- *idon — ст.-сл. идъ; *videsom ->• *videson — ст.-сл. видЪхъ).
