История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Внаслідок пізніших перетворень у системі слов'янського вокалізму шиплячі [z], [с], [s] з давніх [g], [k], [х] у сучасних слов'янських мовах-можуть стояти не лише перед голосними переднього, а й перед голосними заднього ряду, а також і перед приголосними: укр. жар, час, тяжко, душно; рос. жар, час, душно; п. zar, czas, duszno.
Задньоязикові приголосні [g], [k], [х] зберігаються, не змінюються перед етимологічними [і] та [е] на [z], [с], [s] у словах неслов'янського походження, засвоєних з різних джерел слов'янськими мовами вже тоді, коли закон першої перехідної палаталізації задньоязикових перестав діяти. Чимало таких слів є й у лексичному складі української мови, як наприклад: гімн, геній, герой, кіно, кесар, кефір, херес, хімія і под. Перед секундарними [і] та [е] задньоязикові можуть, звичайно, вживатися й у словах слов'янського походження: укр. гіркий, кіт, тхір; рос. ноге, руке, мухе.
§ 20. Історія голосних [а] і [о]. До давніших змін у системі спільнослов'янського вокалізму належить злиття голосних [а] та [б] в одному звукові [о], що вимовлявся йк відкритий лабіалізований голосний заднього ряду. Його артикуляція була зближена з артикуляцією [а], про що свідчать запозичення з спільнослов'янської мови до інших, у яких цей звук сприймався як [а], напр.: фін. akkuna, palttina — д.-р. окъно ч- *okuno, полотьно ч- *poltino. І навпаки, голосний [а] інших мов у запозиченнях до спільнослов'янської мови передавався через [о], напр.: гот. asilus — сп.-сл. osil-, д.-р. осьлъ; д.-Іран, tapara — сп.-сл. topor-, д.-р. топоръ. Ще в спільнослов'янській мові, але значно пізніше, уже в останній період її існування, вимова звука [о] звузилась і він перетворився на голосний [о], успадкований східнослов'янськими діалектами. Отже, сучасний східнослов'янський голосний [о] виник ще на спільнослов'янському грунті з [б], який розвинувся з колишніх двох коротких індоєвропейських звуків — [б] та [a]: domb — лат. domus, гр. aofxoa; око —
96 лат. oculus, гр. боае (двоїна), лит. akis; оуьса — лат. ovis, гр. ois, лит. avis; to — гр. то; osb (вісь) — лат. axis; tokb — лит. takas; otbCb — лат. atta, гр. area; solb — гот. salt, Іран, salan, гр. aXs; more—лат. mare, гот. marei; octrb — гр. attpos, лат. acutus, лит. astrus; пось — лат. nox, noctis, лит. naktis; nozdri — лит. nasrai (морда); koriti — лит. karas (суперечка).
Злиття індоєвропейських [б] і [а] в одному звукові властиве не лише слов'янським мовам, а й індо-іранським, германським, балтійським та албанській мові. На цій підставі можна припустити, що процес зближення цих звуків розпочався ще в діалектах давньо-індоєвропейської мови, хоч завершився він уже на слов'янському грунті. Його напрямок у слов'янських мовах відмінний від того, що був характерний іншим мовам, у яких [о] і [а] злилися в звукові [а].
§ 21. Голосні [а] і [о]. Успадковані від індоєвропейського періоду звуки [а] та [о] в слов'янському вокалізмі теж не збереглися, вони злилися в одному звукові [а], який вимовлявся як лабіалізований голосний заднього ряду, трохи більш відкритий, ніж [о], що виникло з давніх [б] та [а]. Пізніше звук [а] втратив довготу та лабіалізований характер артикуляції, перетворившись у голосний заднього ряду [а], який успадкували й східнослов'янські діалекти, пор. д.-р. Mamuy д.-інд. matar, лат. mater; гр. дор. [гатпр, вірм. mair, лит. mote, латиськ. mate, англ. mother; д.-р. братъ (ч- сп.-сл. *bratr-) — д.-інд. bhratar-, лат. frater, гр. фратсор, гот. Ьгбраг, англ. brother; д.-р. стати — лат. stare, гр. атостгід (поставлений), лит. stoti; д.-р. калъ — д.-інд. kalah (чорний), лат. caligo (густий туман); orati — лат. arare; д.-р. дати — лат. donum (подарунок), лит. duoti; dbva — лат. duo, гр. бйсо.
Процес злиття індоєвропейських [а] й [б] в одному голосному також відомий не тільки слов'янським мовам, хоч територія його поширення не завжди збігається з територією поширення процесу злиття в одному звукові [а] та [б]. Так, в албанській мові при злитті [а] та [о] в одному голосному зберігаються окремі відповідники давніх [а] та [б]; зберегла розрізнення [а] й [б] латиська мова, а в литовській вони злилися в одному звукові і т. д.
Єдиного погляду на умови, характер і час збігу індоєвропейських [а] та [б] в одному слов'янському [а] в науці досі ще немає. Деякі4 мовознавці обмежують це фонетичне явище лише початком і серединою слова, вважаючи, що в його кінцевому складі звук [о] давав інші- рефлекси б8. Висловлювалось припущення, що ще на початку спільнослов'янської доби відбулася делабіалізація голосних [б] та [а], а далі зміна [б] в [а], одночасно зі зміною [а] в [б] б9. Грунтуючись на показаннях грецьких і фінських запозичень із
58 Див.: Отрембский Я. C. Славяно-балтийское языковое единство.— Вопр. языкознания, 1954, № 5, с. 28.
69 Див.: Mares V. F. Vznik slovanskeho fonologickeho systemu a jeho vyvoj do konce obdobi slovanske jazykove jednoty.— Slavia, 25, 1956, z. 4, s. 445.
4 9-240
97 спільнослов'янської мови (напр., гр. 'ApSavaaros— Радогост, фін. аргакка — оброк та ін.), прихильники цього погляду взагалі заперечують існування в ній голосного [о] до її розпаду 60.
