История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Г| А
(211), єжджоно (213), зєжджатисА (258); також pryiZdzaiuczy па Ao (Оп. Луцьк, з. 1552, АЮЗР, VII, І, 181).
З XVII ст. воно стає майже звичайним: попуджую (Бер. Лекс.,
45 Див.: Филин ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с. 289.
4S Див.: Филин Ф. /7. Образование языка восточных славян, с. 266.
4Z Див.: Булаховський JI. А. Питання походження української мови. К., 1956, с. 64; Геровский Г. Я. Древнерусские написания жч, жг и г перед передними гласными,— Вопр, языкознания, 1959, № 4, с, 59,
90 1627, 47), зраджаю (92), выежджаю (121), рлджЪнв (122), дрожджЬ (132), горджу, погорджаю (146), "шкоджу (147), серджусь (161), єжджу (Грам., 1643, 38), доєжджаю (Син., XVII ст., 111).
Беручи до уваги те, що приголосний [dІ\ становить дзвінкий відповідник глухої африкати [с], більшість дослідників, розвиваючи далі думку О. О. Потебні, приходили до висновку, що шлях виникнення цих двох звуків з давніх [dj] і [tj] мав бути подібним, хоч конкретні етапи їх розвитку й розуміли не завжди однаково. Так, О. О. Шахматов припускав, що [dj] у діалектах спільнослов'янської мови через стадію [d'd'] ->• [dz'd'] змінився на довгий [dz':]: *vidjQ *vidz':q, *pr^dja-v *pr?dz:a. Подовжена африката [dz7:] у спільносхіднослов'янський період спростилася в неподовжену [d/'], яка далі внаслідок утрати нею проривного компонента перейшла в сучасний приголосний [і]: poG. вижу, пряжа; укр. сажа, пряжа. Але в дієслівних формах українська й білоруська мови зберегли [dz], наприклад, укр. ходжу, блр. ходжу і а також укр. діалектне пряджа, саджа48.
Інші вчені цілком вмотивовано виводять з [dj] не подовжену, а звичайну африкату [dz], яка потім розвинулася в східнослов'янський приголосний [z], хоч і не послідовно. В українській мові поряд з ходжу відомі й діалектні форми хожу та ходю, остання з яких виникла, як і летю, лазю, косю, під впливом інфінітивної форми (ходжу-* хожу ходю під впливом ходити)49.
Таким чином, заперечувати давність в українській мові африкати
[di] з [dj] немаз будь-яких підстав. За це промовляє й збереження и в іменниках типу меджа, саджа, пряджа на всій території поширення південно-західної групи діалектів, хоч, правда, не суцільно, а переважно окремими острівцями. У дієслівних формах (саджу»
саджати, саджений) африката [dz], часто поряд з [z], поширена не тільки в південно-західних діалектах, а й у північних та значній частині південно-східних (з території давнішого заселення). Приголосний у дієслівних формах типу садю, ходю побутує переважно в південних, степових, говорах та сусідніх з ними, тобто говорах здебільшого нового утворення, що теж є одним із свідчень того, що африката [dz] з [dj] в них давніша, ніж [d'].
§ 16. Сполучення [zgj], [skj], [zdj], [stj]. Внаслідок асимілятивного впливу [j] приголосні [g], [k], [d], [t] в цих сполученнях, як і в інших, палаталізувалися, а далі перед ними палаталізувалися й звуки [z] та Js]: [zgj] [z'g'j], [skj] [s'k'j], [zdj] [z'd'j], [stj] [s't'j}. Потім сполучення [z'g'j] закономірно розвинулося в [z':], в якому реалізувалося дві фонеми — [z'2'], сполучення [s'k' j] — в [s'c'], [z'd'j] — в [z'd'z'] і [s't'j] — в [s'c'], наприклад: *vizgj—>-
*viz'z'- (рос. вижжу), *piskj- *рі§'с'- (укр. пищу), *iskj-->
_ 40 Див.: Шахматов Л, А. Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. 38.
40 Див.: Бузук Я. О. Нарис історії української мови, с, 28—29; Тимченко в. К. Курс історії українського язика. К., 1927, с. 147.
91 *is'c'- (рос. ищу), *jezdj—*jez'dz' (укр. їжджу), * poustj—, *pous'c'- (укр. пуща, пущу), *prostj— *pros'c'- (укр. лрш^.Отже, [j] впливав не тільки на сусідній з ним приголосний звук, а й на той, що стояв перед ним, зумовивши досить складні перетворення в групах приголосних, з якими вступав в асимілятивну взаємодію.
§ 17. Сполучення губних з [І]. Звук [j], асимілюючи попередній губний, викликав його палаталізацію,*а далі й сам асимілювався ним. Але оскільки губні піддавалися палаталізації менше, ніж інші приголосні, то разом з втратою [j] після них виникав вторинний палатальний елемент, подібний до [1]: [bj] [b'j] [b1'], [pj]->-[P'J] - [P1'], [vj] rv'j] + [v4, [rnj] ^ [m'j] [ml'].
Зважаючи на різні рефлекси давніх сполучень губний + [j] у сучасних слов'янських мовах, окремі дослідники додержуються тієї думки, що подальша еволюція губного з вторинним палатальним елементом не в.усіх позиціях відбувалася однаково, якщо він належав до кореня, то вторинний палатальний елемент після губного поступово повністю набув артикуляції звука [Г] і розвинувся в самостійну фонему, як наприклад, у словах bludo *bjudo), plevati (-<- *pjevati). Звук [1], так званий епентетичний, у цій позиції відомий усім слов'янським мовам: укр. блюдо, плювати, рос. блюдо, плевать, блр. блюда, пляваць, блг. блюдо, плювам, с.-х. плавати, п. plwac, ч. plivati, слвц. pl'ut', в.-луж. blido, pluwac.
Однак у спільнослов'янській мові в такій позиції губний з наступним [j] траплявся відносно рідко. Значно частіше сполучення губного з наступним [j] відоме на межі морфем, тобто в такій позиції, коли губний належав до кореня, a [j] виступав як суфікс.
