История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Однак єдиного погляду на зміну [gj], [kj], [xj] в [z'], [c'], [s'] в науковій літературі не існує. З нових гіпотез можна назвати припущення С. Б. Бернштейна, який вважає, що [j] спершу асимілював попередній приголосний, перетворивши його в звук палаталізований, а потім сам асимілювався ним, внаслідок чого розвинулися довгі палаталізовані [g':], [k':], [х':]. Пізніше, коли ці приголосні почали втрачати довготу, в них виникав другий палатальний елемент, що розвинувся в самостійний шиплячий, а саме: [gj] ->¦ [g'O-fen^tfi'l^tS']; [kj]»[k':]->[kn^[r]»[c']; [xj]-*
Наслідки процесу переходу звукосполучень [gj], [kj], [xj] у шиплячі приголосні зберігають усі сучасні слов'янські мови, напр.: укр. дружу (<- *drugj-), небіж (ч- *nebogj-), сторож (ч-*storgj-), мочу (4-*mokj-), плачу (ч- *рIakj-), січа (ч- *sekja), суша (ч- *suxja), тииіа (ч- *tixja), душа (ч- *duxja); рос. дружу, мочу, плачу, сеча, душа, суша, блг. сеч, душа, суша; с.-х. сеча, душа, сдша; п. pjaczg, susza, dusza, cisza; ч. straz, placu, duse, suse.
§ 13. Сполучення [zj], [sj]. Під асиміляційним впливом наступ-ного [j] попередні зубні приголосні [z], [s] палаталізувалися і їх артикуляція просунулась назад у сферу творення м'яких шиплячих, внаслідок чого вони змінились на шиплячі [2'], [s'] й таким чином виникли звукосполучення [z'j], [s'j].
На дальшому етапі цього процесу відбувалися зміни, аналогічні до тих» що були властиві й сполученням [j] з попередніми задньоязиковими, а саме приголосні [z'j і [s'] асимілювали звук [j], що зумовило появу подовжених шиплячих — [z'j]-»- [z'r], [s'j][s':], які пізніше перетворилися на шиплячі звичайної дойготи. Депалаталізація їх відбувалася вже в період після розпаду спільнослов'янської мовної єдності. Спільні рефлекси [zj], [sj] теж властиві різним сучасним слов'янським мовам: укр. лажу (ч- *lazj-), мажу (4-*mazj-), діжа (ч- *dezj-), ніж (ч- *nozj-, пор. заноза), пишу (ч- *pisj-), ношу (ч— *nosj-), ноша (ч- *nosj-), рос. лажу, мажу, пишу, ноша; блг. кажа, мажа, пиша; с.-х. ндж, кйжём, пишем; п. lez§, pisz?, nosz§; ч. mazu.
§ 14. Сполучення [rj], [lj], [nj]. Асимілятивний вплив [j] на попередні [г], [1], [п] викликав їх палаталізацію, а прогресивна асиміляція ними звука [j] зумовила виникнення подовжених м'яких [r':], [I':], [n':]. Втрата ж цими звукахми довготи, як і довготи секундарних шиплячих із [gj], [nj], [xj], [zj], [sj], не вплинула на їх
38 Див.j Селищев Д. М. Зазнач, пряця, с. 208. Див.: Бернштейн С. Б. Зазнач, праця, с. 169.
87 якісну зміну. Отже, загальний процес еволюції звукосполучень [rj], [lj], [nj] можна представити в такій послідовності:
[rj-*[r'j|->[r':]->[r'J;
ШІ-МП!-Ml':]-МП;
[njj -Mn'J]-Mil':]-Mn'].
Його можуть ілюструвати такі приклади: *тог'е ч-*morj-, пор. ст.-сл. Mopte\ д.-р. Moptei укр. море; ' *pole ч- *polj-, пор. ст.-сл. полю, д.-р. полю, укр. поле; коп' ч- *konj-, пор. д.-р. конь, укр. кінь; *govor'q ч- govorj-, пор. ст.-сл. говори, д.-р. говорю, укр. говорю; tvor'q 4-*tvorj-, пор. ст.-сл. теории, д.-р. творю, укр. творю; *kol'Q ч- *kolj-, пор. ст.-сл. коляк, д. -р. колю, укр. колю, рос. море, поле, конь, говорю, творю, колю; блг. море, поле, кон; п. morze, pole, kon. Депалаталізація [r']f [Г], [n'] в окремих слов'янських мовах чи окремих позиціях належить до пізніших часів.
§ 15. Сполучення [dj], [tj]. Звук [j], асимілюючи попередні [d], [t], закономірно викликав їх пом'якшення, а м'які- [d'], [t'] внаслідок подальшої асиміляції ними [j] подовжились: [dj] ->• [d'j]->-[d':]; [tj] [t'j] ->- [t':]. На цьому, власне, й обмежується їх однаковий розвиток у всіх діалектах спільнослов'янської мови. Проривні [d'] і [t'] втратили довготу пізніше, ніж інші довгі приголосні, що розвинулись аналогічним шляхом. Втрачаючи довготу, вони виділяли фрикативний компонент, різний у різних спільнослов'янських діалектах, а саме—[z'J, [s'] або [z'J, [s'l : [d':] ->¦ [d*']-[d'z']; [t':][t's']->¦ [t's'] або [d':][d'«'][d'z'];
Фрикативний компонент z', s' виділявся в тих діалектах спільнослов'янської мови, які лягли в основу сучасних західнослов'янських мов (пор. суч. п. miedza, s'wieca, ч. meze, svice); [d'z']->[dz], [z] і [t's'] [с] виникли вже на грунті окремих західнослов'янських мов. Фрикативний компонент [z'], [s'] розвинувся в тих діалектах, що лягли в основу південно- та східнослов'янських мов: укр. межа (ч- *medj-, пор. лат. medium, середина), сажа, діал. саджа (ч- *sadj-), свіча (ч- *svetj-), сиджу (ч- *sidj-), лечу (->- * Ietj-); рос. межа, свеча, сижу, лечу; блр. мяжа, свечка, сяджу, лячу. Пізніше в південнослов'янських мовах звукосполучення [d'z'], [t's'] зазнали, дальших перетворень, відмінних від тих, що були властиві східнослов'янським мовам, пор. блг. межда, свещ; с.-х. меЬа, свёка; словен. meja, zeja (спрага, ст.-сл. жажда), sveca.
На східнослов'янському грунті [dj] теж не має єдиного рефлексу. В українській мові відповідно до нього, крім [z], досить часто, головним чином, у південно-західних діалектах, спостерігається і вимова [dz]: меджа, саджа [меЬка], [<саЬка:]. У дієслівних формах африката [dz] становить і літературну норму: ходжу, сиджу, воджу, раджу. Російська мова знає лише один рефлекс [dj] (межа, сажа, хожу, сижу), а білоруська також два (межа, ходжу).
