История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
32 Див.: Kurylowicz J. L'apophonie en indoeuropeen. Wroclaw, 1956, s. 235.
33 Див.: Koneczna Я. Charakterystyka fonetyczna j§zyka polskiego па tie innych j§zykow slowianskich. Warszawa, 1965, s. 23.
84 Див.: Моиіинский JI. К развитию праславянских сонантов.— Вопр. языкознания, 1969, № 5, с. 4—10.
& Див.: Korinek Jt Mt Od indoeuropskeho prajazyka k praslovancine, Bratislava, 1948, s. 35—36,
84 Зважаючи на те, що звук [ш] змінився в [п] у прийменниках kum, sum, які акустично не відокремлювалися від наступного слова, можна думати, що [т] переходив у [п] не тільки в складах, які стояли в абсолютному кінці слова, а й у тих, які знаходилися в середині слова перед приголосним. Перед голосним [т], звичайно, зберігався (domus).
Внаслідок переходу кінцевого в складі приголосного [т] в [п] відбувся збіг звукосполучень [їт] і [їп], [йт] і [un], [am] і [an], [am] і [an], [от] і [on], [от] і [on] в [їп], [йп], [an], [an], [on], [on].
Питання про хронологію зміни приголосного [т] на [п] у кінці складу досі ще залишається спірним. Відомо, що дане фонетичне явище властиве не тільки спільнослов'янській мові, воно відбите й у деяких інших індоєвропейських — балтійських, германських, грецькій тощо. На цій підставі припускають, що перехід кінцевого [т] у [п] відбувався в діалектах давньої індоєвропейської мови. Однак більшість учених відносить цей процес на пізніший час, вважаючи, що він припадає на період балтійсько-слов'янської мовної єдності.
§ 10. Звуковий склад спільнослов'янської мови раннього періоду. Внаслідок того, що в процесі формування спільнослов'янської мови зникли проривні придихові та лабіалізовані задньоязикові приголосні, змінилися палаталізовані [g'] і [k'] на [z] і [s], виник Іювий приголосний ,[х], відбулося розщеплення складотворчих сонантів [г], [1], [т], [п] на звукосполучення [і], [й] плюс [г], [1]» [mL [nL занепали ларингальні звуки, склалася на основі давньої індоєвропейської нова, слов'янська фонетична система. Її вокалізм включав такі звукові одиниці:
[і[, [ї] [й], [и]
[ё], [ё] [o], [O] [a] [а]
До них долучались короткі й довгі дифтонги [ei], [eu], [ai], [au], [oi], [ou], [ei], [eu], [ai], [au], [oi], [ou], які виконували фонологічні функції, тобто становили самостійні фонеми.
Як монофтонги, так і дифтонги раннього слов'янського вокалізму успадковані від спільноіндоєвропейської мови. Лише короткі голосні [і] та [й] походять не тільки з давньоіндоєвропейських [і], [й], вони розвинулись також у процесі втрати складотворчих властивостей сонантів [г], [1], [ш], [п].
До складу раннього слов'янського консонантизму належали:
а) губні — [b], [р], [m], [w], ([u]);
б) передньоязикові — [d], [t], [z], [s], [г], [1], [n];
в) середньоязикові — j], ([і]),
г) задньоязикові — [g], [к], [х].
Частина слов'янських приголосних успадкована від попереднього індоєвропейського періоду без будь-якійX змін; деякі давні індоєвропейські приголосні у процесі формування спільнослов'янської мови зовсім втратились, але тоді ж з'явились й окремі нові
85 звуки. Відношення раннього слов'янського консонантизму до індоєвропейського можна зобразити так:
§11. Палаталізація приголосних у сполученні з наступним [j]« У перебудові спільнослов'янського консонантизму важливу роль відіграв середньопіднебінний звук [j], що виступав звичайно як іменний або дієслівний суфікс. В дослов'янський період він у відношенні до попередніх приголосних залишався нейтральним і жодним чином на них не впливав. Але на слов'янському грунті почали активно відбуватися процеси взаємної асиміляції в групах, що складалися з приголосного та [j], які й викликали їх значні зміни. Ці зміни зумовили появу нових консонантних артикуляцій і нових співвідношень у системі фонем спільнослов'янської мови.
Процеси асиміляції, пов'язані з звуком [j], в сполученні з приголосними різного творення мали деякі свої особливості, а часто не збігалися й хронологічно.
§ 12.. Сполучення [gj], [kj], [xj]. Процес зміни задньоязикових у сполученні з [j] найімовірніше розпочався з асимілятивного пересування їх під впливом середньопіднебінного [j] вперед, у сферу його артикуляції, тобто такої артикуляції, яка властива палатальним приголосним. Внаслідок такого пересування задньоязикові поступово палаталізувалися, а далі перетворилися у м'які шиплячі:
[gj] ->[g'j] -[z'j]; [kj]->[k'j]->[c'j]; [xj]-4x'j] -> [§']]. Ha-
ступнийетап цього процесу полягав у прогресивній асиміляції шиплячими звука [j] й у виникненні подовжених м'яких шиплячих: [4'j]->[2':], [c'j]->[c':], [s'j], [s':]. Перехід задньоязикових у шиплячі пояснюється високим ступенем їх палаталізації під впливом наступного [j]. З фонологічного погляду довгі шиплячі становили звуки, в кожному з яких реалізувалися по дві однакових фонеми.
ЗВУКОВІ ЗМІНИ СПІЛЬНОСЛОВ'ЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ
86 Останнім етапом у цьому процесі була поступова втрата довготи шиплячих приголосних 36 і перетворення їх на звуки з однофонем-ним значенням. їх депалаталізація відбувалася не в спільнослов'янській мові, а значно пізніше, вже на грунті окремих слов'янських мов.
