История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
230 Див.: Чучка• Я. Я. Фонетичні зміни в південнокарпатських говірках околиці Ужгорода, с. 67.
205 Відбувалася регресивна асиміляція і в групах дзвінкий -f» глухий приголосний, хоч, певно, вона, як свідчать сучасні українські діалекти, не була такою послідовною, як у групах глухий + дзвінкий.
У прийменниках і префіксах кінцевий дзвінкий приголосний, після якого не було [ъ], міг асимілюватися наступним глухим ще й до періоду занепаду зредукованих, що зрідка й відбивають давньоруські пам'ятки раннього періоду: бес коньца (Сл. Гр. Б.ХІ, 151), бєстьлЬньноіе (Ізб. 1076, 75), распытай (63), распалшшь-тл (223).
Регресивну асиміляцію в групах дзвінкий приголосний + глухий, що виникли після занепаду зредукованих, вони засвідчують, починаючи з XIV ст.: воевотьство (ЛЛ, 1377, 103 зв.).
Наслідки цієї асиміляції хприйняли всі східнослов'янські мови, хоч і не в однаковій мірі. У північних говорах російської мови їх добре фіксують, наприклад, новгородські берестяні грамоти, як-от: во потклЪтЪ (№ 40, XIV, 39), на жєрєпцЬ (№ 43, XIV, 44), желутковымъ (№ 25, XV, 27); в білоруських говорах: сковороткЬ (ЛА, XV, 114), мерско (202),'двоунйтцати (486), светькохь (Є. Тяп. 1580, 25) та ін.
Староукраїнські писемні пам'ятки наслідки регресивної асиміляції в групах дзвінкий +"Глухий приголосний відбивають, починаючи з XIV ст.: оускими (Є. Пол. 1307), ис торунл (P., 1341, 2), светкы (ВС, 1347; АЗР, I, 7), свгЬтки (Рус., гр. 1407, 35), полєхчили (гр. 1460, 111), єго ближним счеткомъ (гр. 1407, 35), і паралельно счадки, щадки (гр. 1498, 62), свєтки (Є. Her. 1571, 32), светковъ (20), прутко (34) і паралельно прудко (55), блиско (АЖ, 1584, 91), небощикъ (143) [небошчикъ] -?- небожьчикъ, свгЬтчилъ (93), бласких (134), росказати (123), роспитку (АПГУ, XVII, I, 130), роспра-ви (163), росъковала (74), роскошитися (96), роспись (Л. Вел. 1720, 110).
Асиміляція в групах глухий + дзвінкий приголосний набула в українській мові значення її загальної фонетичної норми: [бород'-ба] [боротьба], [молод'ба] -?- [молотьба], [проз'ба] -«- [просьба], [здоровий] ч- [съдоровъи], [з гори] ч- [съ горы]. Асиміляція ж в групах дзвінкий + глухий приголосний найповніше охопила прийменник изгь та префікси изъ, роз, напр.: ис перемышльскцЪ волости (Р., гр. 1386—1418, 34), але из вЪка (гр. 1378, 26), посполу ис тым (АЖ, 1584, 139), але из кгрунтомъ (93), истичеть, але избереть (Рус,, гр. 1422, 76), росказати (АЖ, 1584, 123), але розбивши (120). Внаслідок асимілятивної зміни прийменника-префікса съ в з перед дзвінкими приголосними, і изъ в ис — перед глухими та нестійкості початкового ненаголошеного [і] давньоруські прийменники-префікси съ й изъ, що розрізнялися не тільки фонетичним складом, а й функціонально, в українській мові злилися в один прийменник-префікс з його фонетичними варіантами з, с, із, іс, зі. Загальною фонетичною нормою в ній стало вживання с (іс) і рос перед глухими та з (із), роз перед дзвінкими й перед голосними: с хати (орф. з хати), списати,
206 росписати (орф, розписати), але з даху, з армії, збирати, зорганізувати, роздати, розорати.
У префіксі без асиміляція дзвінкого [з] наступним глухим приголосним не набула в українській мові загального поширення, крім південно-західних діалектів, тому поряд співіснує вимова [беиспеІка] і [беизпе!ка], [беисхмаІрний] і [беизхмарІний]. Ще менше піддаються асиміляції дзвінкі [з], [д] і [б] в прийменниках-префіксах через (+-черезь), під (<- подь), об.
Кореневі дзвінкі приголосні в сучасній українській мові в позиції перед-глухими піддаються асимілятивному впливові лише в південно-західних говорах, напр.; блиско, рітко, нішка231 (близько, рідко, ніжка). В інших говорах лише звук [г] зазнає асимілятивного впливу наступного глухого приголосного: леггько ->• легко ->• ->¦ лехко, ногъти ногти-+ ндхти->• ніхті, когътикогтиkox~ ти KixmL Проте на дієслівну основу такий вплив звичайно не поширюється (бігти), що зумовлюється аналогійними впливами (пор. бігати, бігаю, бігаєш...). Асимілятивна зміна [д] на [т] в позиції перед глухим лексикалізувалася і відома тільки в словах тхір (-*- дьхорь) та тхнути дъхнути), натхнути (<- надъхнути, пор. надихати) й похідних від них (натхнення, натхнений).
Широко відома давньоруській мові пов'язана з занепадом зредукованих регресивна асиміляція приголосних щодо місця її способу їх творення. Так, зубний приголосний, що стояв перед [ъ], [ь], після занепаду останніх зазнав повної асиміляції наступним шиплячим, якщо шиплячий був простим, не африкатою: съ жиру ->¦ з жиру-+ж жиру [ж:иру], сьшитишшити [ш:ити]. Наслідки цієї асиміляції вже засвідчують писемні пам'ятки XIII—XIV ст.: ижь-женуть (Єв. 1270, 24), ижьжєнєтьсд (Рязанська кормча 1284, 328 зв.), ижжившю (Єв. 1355, 100), ражъжегъсм (Сир. 1377, 64 зв.). Відбивають її достатньою кількістю прикладів і пам'ятки староукраїнської писемності: сожьженого (Р., гр. 1352, 6), жжирають (ПЄ, 1556—1561, 178 зв.), ж житомъ (АЖ, 1583, 63), ж житя (Єв. уч. 1606), иш шаленства (КА, 1560, 623), зєжджаются (J1. Вел., 1720, 131), вышшои науки (Ал. Тиш., XVIII, 86). У групі приголосних глухий зубний + шипляча африката відбулася неповна регресивна асиміляція, як напр.: щатъкомъ, щсипкы [шча'тки] (P., гр. 1394, 54), суч. нащадки, пор. счадки (гр. 1459, 172); приеждчали (Рус., гр. 1498, 61); щадки (62); щелядю (АЖ, 1583, 45), суч. з челяддю; єждчивала, щасте (КА, 1560, 93) із сьчастиіе, ищого (39) із сь чого; ни щимъ (К. З., к. XVII — п. XVIII, 254) із ни съ чимь; з дымомъ и щадомъ із съ чадъмъ (226), ищезаетъ (273). Проте проривний [t], що вимовлявся перёд африкатою [с], повністю асимілювався цією африкатою: коли будуть братья, або сестры в оччинЬ роздЪлены (ВС, 1347; АЗР, 1,9), йчизноу (Р., гр. 1445, 148), изочины (гр. 1458, 167), очче (І. Некр., 14), очченку (12). Якщо в групі
