История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Для давньоруської фонетичної системи не властиве було сполучення двох проривних приголосних, особливо якщо вони поєднувалися ще з іншими приголосними, тому в такій позиції один з них втрачався, як наприклад, у групі [stkl], що спростилася в [ski]: стькло сткло ->• скло, хоч стекла (<-стькла), рос. стекла, а за аналогією і стекло стькло)*
Сучасні східнослов'янські мови повністю успадкували давньоруське спрощення в нових групах приголосних. У староукраїнських писемних пам'ятках воно засвідчується вже з XIV ст.: исного з истьного (Р., гр. 1388, 37), исныи (гр. 1393, 49). Ще частіше це спрощення відбивають староукраїнські писемні пам'ятки XV ст., напр.: чесныхъ (Р., гр. 1435, 132), кожному (гр. 1446, 152), мЬсца (гр. 1459, 171), мЪсьца (гр. 1440, 142), намеснику (Рус., гр. 1489, 47).
У деяких староукраїнських пам'ятках XVI—XVIII ст., незважаючи на їх традиційну орфографію, написання, що відбивають наслідки спрощення в групах приголосних, вже дуже поширені, як-от, у Креховському апостолі 1560 p.: власний (182), гончар (27), жалосный (113) ,злосника (29) ,кожный (199), мисцу (154)«- мЬстьцю, мылосником (405), позныи (173), ремесник (649), серце (9), скло (659), Щасливый (656); у Пересопницькому єв. 1556—1561: мЬсци (284), власьныи (389); у Повчаннях Горзкого XVII: радосно, искусных (55); у «Синонімі славеноросскій» XVII ст.: власность (102), влаеный (103), зазросливый (115) (ч- зазростливый), мЪскХй, мЪсце (129), нещасный (134), позно (144), ремесникъ (151), серце (155); у «Віршах, приповістях посполитих» Климентія Зіновієва, к. XVII — п. XVIII ст.: щасливъ (101), позно (252), сонце (240), серцемъ (261), ремесникъ (277), мЪсцу (229); у «Літописі Величка» 1720: намЬсникъ
202 (212), найжалоснЪйше (47), позно (24), празничномъ (202), власнихъ (88), щасливой (50), серца (57) та ін. Однак поряд з цим весь час зберігалися й традиційні написання, які, за незначними винятками, тоді ще в цих пам'ятках переважали, хоч давно вже не відповідали живій вимові, наприклад, властных (АЖ, 1583, 59), известно, известный (Бер. Лекс., 1627, 45), честнымъ (К. З., к. XVII — п. XVIII, 120), срдца (53), бесвЪстни (Л. Вел., 1720, 3), радостно (17), жалостно (84) і т. д.; пор. блр.: веснік, позна, шчаслівьі, сонца, сэрца; російська мова зберігає традиційну орфографію, хоч спрощення в розглянутих групах приголосних їй теж властиве: вестник [в'е'с'н'ик], поздний [по'з'н'ий], солнце [со'нце].
Спростилося в українській мові звукосполучення з двох проривних — [kd], що утворилося внаслідок втрати між ними [ъ]: къде ->¦ кде (Р., гр. 1375, 19) ->¦ де. Це спрощення належить до пізніших фонетичних явищ, певно, вже до періоду, коли давньоруська мова перестала існувати. Воно властиве лише українській та білоруській мовам: укр. де, блр. дзе, пор. рос. где.
Прислівник де староукраїнські пам^ґгки фіксують, починаючи з XVJ ст.: жьноу, де ємь нє росЬваль (ПЄ, 1556—61, 107), сє здє альбо онь де (297), де були собори (ПН., XVI, 13), тамъ, де проповзають (84),? єсть в-Ьра правая (136), сталъ неоподаль, докучаючи полтавцомъ, де Пушкар... (Л. Сам., 1702, 54), де хожовалъ (Пам. укр. м., XVIII, І, 167), н-Ьхто не знавъ, де йдуть (П., 104).
Втрата зву к а [1]. Одним із різновидів спрощення груп приґолосних в^давньоруській мові була втрата суфіксального [1] у формах однини активних дієприкметників чоловічого роду, що виступали в складі різних дієслівних категорій минулого часу. Сонорний [1] втрачався тоді, коли він стояв після іншого приголосного і після нього занепав зредукований [ъ]: моглъ ->• мог, везлъ
в'ёз\-* в'O31, неслъ ->• н'ёс [-> н'ос\. Про зв'язок даного явища з занепадом зредукованого після [1] свідчить те, що в позиції перед голосним повного творення [1] послідовно зберігається і за тих умов, коли він стоїть після будь-якого іншого приголосного: могла, могли, могло, несла, несло, несли. Втрата [1] після іншого приголосного підтримувалась, безперечно,пакож впливом активних дієприкметників минулого часу чоловічою роду типу несъ, везъ, що вживалися в давньоруській мові в функції означення. Інтенсивністю цього впливу, певно, зумовлено те, що занепад зредукованого після [1] не викликав фонетичного розвитку вставного [о] або [е] між ним і попереднім приголосним (пор. журавль ->¦ журавел'), а спричинився саме до втрати [1].
Наслідки давньоруського спрощення в групах приголосний + [1] після занепаду кінцевого зредукованого в дієприкметниках минулого часу чоловічого роду успадкували всі сучасні східнослов'янські мови; пор. укр. міг, віз, ніс; рос. мог, вёз, нёс, блр. мог, вёз, нёс. Це спрощення зрідка засвідчується ще в писемних пам'ятках XIII— XIV ст., як-от: понесь (Є. Мил. 1215, 23 зв.), развЪргъ (Тріодь, 1311/ 21). Далеко частіше наслідки його реєструють пізніші пам'ятки»
203 зокрема староукраїнські XV—XVIII ст., напр.: рекъ (Р., гр. 1445, 150), оумьръ (М., гр. 1484, 39), бЪг (КА, 1560, 407), вЪзся (99), мог (119), рек (2), умер (22), щпекъ (АЖ, 1583, 47), вез, побиг (49), утекъ (55), привезъ (1584, 123), вырекъ (139), умер, прирек (Пер. п. XVI, 30, 33), не втюкъ, вмер (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 251), втЪкъ (258), пасъ (262), але паралельно поширені й традиційні написання: моглъ (Р., гр. 1404, 68), рЬклъ (гр. 1435, 134), моглъ (Пер. п. XVII, 31), помоглъ (33).
