Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У творенні мовних звуків бере участь також центральна нервова система (головний мозок) як керуючий апарат при мовленні.
Робота мовних органів, спрямована на творення звуків, називається артикуляціє ю.) Артикуляція складається з трьох частин: екскурсії (від латинського слова excursio — вибігання вперед), витримки і рекурсії (від латинського слова recursio — іти назад). Екскурсія — це початкова фаза в артикуляції звука, полягає вона в тому, що активні органи мовного апарата розташовуються у позиції, необхідній для творення звука, й розпочинають його творення. Витримка — це центральна частина в артикуляції звука, а рекурсія — заключна; полягає вона в тому, що органи мовного апарата повертаються в своє попереднє положення.
У зв'язній мові між творенням звуків існує тісний зв'язок, а тому рекурсія попереднього звука може безпосередньо переходити в екскурсію наступного. Цим обумовлюється поширена в мові звукова асиміляція.
§ 31. Поняття про фонему
Звук — це найменша, неподільна мовна одиниця. В українській мові, як і в будь-якій іншій, звуків дуже багато, вони характеризуються різними акустичними й фізіологічними властивостями.
Окремі звуки, виділені з слова, із значенням безпосередньо не зв'язані, крім тих випадків, коли ціле слово складається з одного звука (У Китаї живе народність /). Але в слові мовний звук до значення не індиферентний; у цих умовах він виступає як значуща одиниця мови. Наприклад, звуки бу M1 р, C1 вжиті
102 ізольовано, поза словом, не служать засобом спілкування, інакше кажучи, ніякого значення не мають. Однак у словах била, мила, рила, сила вони виступають носіями певних значень, бо всі названі слова означають різні поняття, що залежить від заміни звука б звуком Mf р чи с при збереженні звукової спільності решти слова.
У словах сёла і сила, неоднакових за своїм значенням, три звуки спільні, і лише е та и — різні. Отже, е та и вносять розрізнення в значення цих слів, виступаючи як значущі одиниці мови. Слово сила вживається в українській мові не в одній формі, а в декількох: сила — сили — силі — силу... Розрізнення цих форм також зв'язане з уживанням різних звуків для вираження цих форм, в даному разі звуків а, Uf /, у. Таким чином, звуки можуть вносити нове значення не тільки в слова, а й у їх форми.
Проте не всяка заміна звука вносить нове значення в слово або його форму. Слово Memamuy наприклад, має одне значення, а слово мотйти — зовсім інше. Розрізнення їх значень зв'язане з уживанням звука е в першому з них і о — в другому, які й протистоять один одному як значущі одиниці мови. Якщо ж слово метйти вимовити з звуком еи, тобто з таким ef яке наближається до Uf чи навіть з и (меитати, митатито значення його не зміниться. Таким чином, заміна звука е на ^ й и не викликає зміни в значенні слова метати, тобто в цьому слові акустично і фізіологічно різні звуки е, еи і и виступають носіями одного значення і разом протистоять звукові о як іншій значущій одиниці в слові мотати; їх можна з погляду значення об'єднати в одному основному звукові, або звуковому типі, яким у цьому прикладі є звук е.
Отже, для спілкування мають значення не всі мовні звуки та їх різновиди, а лише основні звуки, або звукові типи, із зміною яких зв'язана зміна значення слів і їх форм. Такі звукові типи називаються фонемами. Фонема — це неподільна звукова одиниця людської мови, здатна розрізнювати значення слів та морфем.
Основоположником вчення про фонему, яке в 70-х роках минулого століття зародилося в середовищі представників Казанської лінгвістичної школи, є видатний російський вчений проф. І. О. Бодуен де Куртене. Велике значення для дальшого розвитку цього вчення мали праці акад. JI. В. Щерби. Відкриття фонеми внесло корінну зміну в науку про мовні звуки, спрямувало увагу вчених на дослідження семантичних функцій звуків як значущих одиниць мови, а не тільки акустичних і фізіологічних властивостей їх.
Звук у мові реально виступає в складі слова, тобто в сполученні з іншими звуками. Його артикуляція обумовлена положенням щодо цих звуків, або його позицією в слові. У творенні кожного мовного звука можна визначити такі сторони, які не залежать від
103 його позиції в слові, й елементи, обумовлені нею, бо, як згадувалося, рекурсія попереднього звука переходить в екскурсію наступного, отже, якість одного звука впливає на якість іншого. Наприклад, у словах вода, вінок, довгий звук в, про що докладніше буде сказано далі, е звуком сонорним, щілинним, губним за місцем утворення. Ця якість звука в спільна для нього в усіх названих словах. Але в першому слові в позиції перед голосним о він вимовляється як губно-губний (woda)y в другому в позиції перед і — як губно-зубний (вЧнок) і в третьому в позиції після голосного перед іншими приголосними наближається до нескладового у (доугий). Цими властивостями, залежними від позиції звука в у слові, він якісно розрізняється. Якість вимови голосних звуків дуже часто залежить від їх наголошеної чи ненаголошеної позиції. Так, у словах голуб і голубка спільним для якості звука о є те, що він вимовляється як голосний заднього ряду, але в першому з них звук о менш лабіалізований, ніж у другому, в якому він наближається до у (гоУлубка).
