Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У фонетичних записах м'якість приголосного звука позначається скісною рисочкою, поставленою над буквою праворуч, подовжений чи подвоєний приголосний передається однією буквою з горизонтальною рискою над нею (знання, відділ — знаїїї'а, вЧд'іл) або двокрапкою, поставленою після букви праворуч: стінна, знання — стЧн:й, знані'а. Нескладова вимова голосних у та і позначається маленькою дужкою, поставленою над відповідною буквою (шоуку краі)\ в деяких працях її Сгавлять під буквою (шоуКу краі). Позиційний відтінок у вимові ненаголошеного голосного позначається написанням другої букви зверху або вгорі збоку (великий — веилйкиеі), більш передня вимова голосного заднього ряду — крапкою чи двома крапками, поставленими над буквою (льох — л'0Ху люди — л'удиеу сядь — c'ad'). Для передачі вимови деяких звуків запозичаються букви й з інших алфавітів або створюються нові. Наприклад, губно-губна вимова в у фонетичній транскрипції найчастіше передається латинською буквою w (вухо — W))хо)у приголосна вимова й — буквою J9 проривна вимова г — буквою Ґ або латинською g* (зава — ґава, gaea)y звук дж—лігатурою1 дю або буквою Zf а звук дз — лігатурою $ або буквою Z (ходжу — xodtcfy хоіу; дзига — zuga, рйґа) і т. д.
У словах, що мають два і більше складів, при фонетичному записі обов'язково ставиться наголос. Паузи між словами позначаються вертикальною рискою, а більші — двома.
1 Лігатура-— дві букви, з'єднані в одну.
І 06 Фонетична транскрипція може бути складною й спрощеною. Це залежить від того, з якою точністю в кожному разі потрібно передати на письмі всі звуки та їх позиційні варіанти. Приклад фонетичної транскрипції тексту:
Звичайний запис
Як тебе на голос не пізнати, Серце, і життя моє, і кров, Найсвятіиіе слово наше—мати, Рідна земле, сонячна любов! Нас малих доглянула, зростила, З//? дала — осліпленим колись, — серцю, соколині крила, Щоб ми сміло в небо піднялись.
(Мал.).
Фонетичний запис
Лак теибе на голос неи п'ізнатие/ Серце11/ і жиет'а moje/ і кроу/ Наісв'ат'іше11 слово нашеи/матие/ Р'ідна землеи/ сбн'ачна л'убоу// Нас малйх догл'анула/ зростала/ ЗЧр дала/ ос'л'тлеинием колйс'/ Сйлу/ серц'у/ соколйн'і крйла/ Шчоб ми см'їло у нёбо п'ідн'а-
лйс'//
У складній транскрипції деякі слова були б записані трохи інакше, напр.: життя— жиепїа, найсвятіше—наіс'в'йт'іше11, сонячна — сон1 ачна, любов — л'убои і ін.
Одним із видів фонетичної транскрипції є так звана фонематична (або фонологічна) транскрипція, за допомогою якої передаються лише фонеми, а відтінки їх не беруться до уваги. В фонематичній транскрипції кожна фонема позначається однією буквою незалежно від її реального звучання. Напр.: життя — жит'т'а, жити—жити, земля — земл'а, землі — землЧ, твоєї — meojeji, зять — з'am' (фонетичний запис — жиет'а, жйтив, зеимлЪ, зЛил'г, meojeji, з'йт').
Фонематична транскрипція використовується тоді, коли вивчається фонемний склад слова, його основні звукові типи, а не акустичні відтінки фонем.
§ 33. Система фонем сучасної української літературної мови
В сучасній українській літературній мові налічується 38 фонем: голосних — 6 і приголосних — 32. Всі вони диференціюють значення слів або морфем.
До голосних фонем належать:
а: сад —суд, дала — далй; е: клен — клин, мале — мала; и: пирЧг — пор'іг, головй — головЧ; і: р1 ів — рив, стЧн'і — стЧнй; о: крок — крук, мило — мйла; у: луг — л'іг, книгу—кнйги.
107 Решта — фонеми приголосні, а саме:
б: брйти —прати, ffjy — njy;
в: вол1 а — дол'а, вести — мести;
г: гатка — хатка, гора — корй;
Г: Ґ)Wi— гул"і, гнЧт — гн'іт, Ґава — кава;
д: дерти —терти, лЧд — лЧт;
д': пдв'ід'—пов'ід, лад'—лад;
ж: жити — шити, жила—шила;
дж: воджу (від водити) — вожу (від возити); з: козй — косй, везти — вестй; зперелаз'— перелаз, мороз'— мороз;
дз: дзен'—ден', дзён'кати— men'кати;
дз': дз'ін'—т'ін\ дз'в'акати —ц'в'акати (чавкати);
/: Jcucui-такйі, JdMa-т'ама (від тямити);
к: клин — млин, куди — туди;
а: лихо — тихо, линути — кинути;
л': гал'ка — галка, прал'а — прйла;
м: мак—бак, Muje — нй}е;
н: нора — гора, наш — ваш;
н': син'—син, зн'йти—знйти;
п: пити—бити, спати — стати;
р: рев — лев, красти — класти;
р': др'ук — друк, пр'йла — прйла;
с: слива — злива, солити — золити;
с': с'удй — суди, с'аду — саду;
т: там—дам, тим — дим;
т': т'ам — там, т'ук — тук;
ф: факт —пакт, фрак — брак;
х: хиткйі — гидкйі рух — рук;
ц: цап — сап, цупити — супити;
ц': ц'іни — с'іни, цЧл'—сЧл';
ч: кричу — кришу, сучу — сушу;
ш: тушити — тужити, шипучий — сипучий.
В українській мові на стику чітко відокремлюваних складових частин слова або окремих слів приголосні можуть утворювати з акустичного погляду довгий звук: оббити (обйти), вволю (вол'у), віддати (в'їдати), з зими (зими). Такі приголосні не становлять осібних фонем, а є сполученням двох однакових фонем нормальної довготи.
Це ж саме відбувається на стику кореневого і суфіксального н: причинна, стінна (причина, ст'іна). У довгому твердому н тут реалізується дві самостійні фонеми н: ст'інна. У такому, наприклад, слові, як ссати і похідних від нього (ссуть, ссавці)>
