Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
108 чується^довгий твердий с (дати, суш'), в якому реалізується дві самостійних фонеми с (ссати, ссут', порівн. соска). _ Поширені в сучасній українській мові довгі м'які приголосні
Ч-> Ш'> ЧЇ> cmain'a, маз'у, ко-
яде9а, м'іц'у, зб'іж'а, клон'а, туш'у, оповЧдан'а, гЧл'й— орфогр. суддя, стаття, маззю, колосся, міццю, збіжжя, клоччя, тушшю, оповідання, г/лля. Довгі м'які приголосні теж не є самостійними фонемами, в них виявляється по дві фонеми: д'д', ra'— tn'tn', з'— з'з', C9-C9C*, ц'ц', ж'—ж'ж', ч'—ч'ч', Ш'—ш'іи', н'— н'н',л'— л'л' (суд'а — суд'д'й, етапі'й — cmam'm'a, маз'у— маз'з'у, колос1 а — колос'с'а...)- Ці фонеми виконують у мові ту ж функцію, що й сполучення у такій позиції двох фонем—приголосної з у. Порівн. клоч'ч'а— п/р/а (орфогр. пір'я), піч'ч'у— Kpoejy (орфогр. кров'ю), л'л'ут'—б/у/п' (орфогр. б'ють)1.
Губні приголосні (>, я, в, дб, ж, задньоязичні к, х та фарингальний г у сучасній українській літературній мові вимовляються не тільки як тверді, а і як напівпом'якшені звуки. Однак таке розрізнення їх вимови зв'язане не з диференціацією у значенні слова, а з позицією щодо наступного голосного, який і виконує функцію звука, що розрізняє значення слова і його форми: бик — бік, кин' — кін', гірка — гіркі. Отже, тверді і напівпом'як-шені бу я, в, фу MfKy X і г становлять не окремі самостійні фонеми, а лише варіанти тих самих фонем.
Цим самим вони відрізняються від інших парних твердих і палаталізованих звуків, які розрізняють значення слів (рад — р'ад, сЧл— с'іл') і тому є окремими фонемами2.
1 П. П. К о с т р у б а. Про систему приголосних фонем сучасної української літературної мови. «Питання українського мовознавства», кн. 5, Львів, 1962, стор. 120.
2 У питанні про систему приголосних фонем сучасної української літературної мови в науці ще немає єдиного погляду. В «Курсі сучасної української літературної мови», т. І, за редакцією Л. А. Булаховського, видання Інституту мовознавства імені О. О. Потебні Академії наук УРСР, K., 1951, стор. 144—149, нараховується 44 приголосних фонеми. Крім_неподовжених, у ньому вважаються самостійними фонемами також подовжені н, с, н\ с\ Wtt т\ з\ ц', л', ж', ч\ ш\ До самостійних фонем перелічені подовжені приголосні відносилися й нами в попередніх виданнях даної праці.
Дехто з дослідників вважає, що в українській мові є 22 твердих приголосних фонеми (б, п, в, фу м, д, т, н, з, с, ц, дз, ч, ш, дж, ж, л, р, к, г, ґ> *)> 19 м'яких (б\ п\ в\ ф\ м\ Ji н\ д\ т\ з\ с\ ц\ дз', ч\ дж\
ж', Uitf л\ р9) і 4 подовжених (н, с і д> л). (Див. Г. Ф. Шило, Палато-грами українських звуків і система фонем української мови, зб. «Вопросы славянского языкознания», кн. І, Львів, 1948, стор. 226—231).
Інші вчені налічують у сучасній українській літературній мові 41 приголосну фонему: 22 короткі непалаталізовані — б, п, м, в, ф, д, т, Ht з, Ct дз, Ц> ж, ш, дж, ч, л, р, й, Ky Xf г; 9 коротких палаталізованих — д\ т\ н\ з'> Ц\ л\ р', дз'; 2 фонеми довгі непалаталізовані—с і 8 довгих палата-
109 Не всі фонеми однаково поширені в українській літературній мові, деякі з них мало навантажені і вживаються рідко, інші ж, навпаки, дуже навантажені і використовуються часто.
Із неподовжених приголосних фонем найменш навантажені в ній ґу джУ дз і дз'у вони вживаються в обмеженій групі слів (ґава, ґлей, джмільу дзвін, ґедзь та деяких інших), і тому для їх позначення в українському алфавіті немає навіть спеціальних букв. Не дуже поширеною в українській мові є також фонема ф, вживана лише в запозичених словах (фабрика, фільм, Федір) та зрідка в звуконаслідних (фиркати).
§ 34. Склад слова. Типи складів в українській мові
Слова складаються з звуків (м-а-иі-и-н-а, б-р-а-т), але в мовному потоці поділити слова на звуки не можна, бо ніщо не відділяє один звук від іншого, який вимовляється рядом з ним; творення попереднього звука безпосередньо переходить у творення наступного. Найменшою звуковою одиницею, яку можна виділити в мовному потоці, є склад.
Склад розглядають з двох поглядів — фізіологічного й акустичного. Струмінь видихуваного повітря при вимові слова виходить не плавно, а окремими поштовхами. Відповідно до цього і слово поділяється на окремі частини, які здебільшого складаються з кількох звуків, а іноді й одного (ма-ши-на, о-ко). Отже, склад — це звук або сполучення кількох звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря. Таке визначення складу, основане на фізіологічних особливостях вимови слова, найбільш поширене в мовознавчій літературі.
Акад. Л. В. Щерба при поділі слів на склади враховував інші фізіологічні процеси мовного потоку, а саме: неоднакове напруження м'язів при творенні різних звуків. Одні звуки творяться із зростаючим м'язовим напруженням, інші ж — із спадним. З цього погляду склад — це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м'язовим напруженням при їх артикуляції.
лізованих — д', т*, н\ з\ с*, Ui*, ч\ л* (JI. І. Прокопов а, Приголосні фонеми сучасної української літературної мови, K-, 1958, стор. 70).
