Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Ті елементи в якості звука, які властиві йому незалежно від його позиції в слові, тобто які однаково виявляються в усіх сполученнях з іншими звуками, можна назвати самостійними. Вони й визначають смислову функцію звука в слові, розрізняють значення його, саме вони й творять одну фонему з акустично та фізіологічно різних звукових різновидів.
Кожна фонема, як певна звукова одиниця, відрізняється від інших своїми самостійними властивостями, якісно й функціонально протиставляється іншим фонемам. Всі ж фонеми мови творять єдину систему, в якій кожен член протистоїть всім іншим, відрізняється від них. У цій системі виділити будь-яку фонему можна саме тому, що їй якісно й функціонально протистоять інші фонеми.
Наприклад, в українській мові виділяється фонема а, бо їй протистоять фонеми еу іу и, о, у, які відрізняються від неї і артикуляційно, і функціонально (мала — мелау рак — ріку рука — рукйУ мама — мамоУ сад — суд). Звук н (твердий) в українській мові якісно і функціонально відрізняється від н9 (м'якого) і з цього погляду протистоїть йому, отже, приголосні H і Hр становлять в ній окремі фонеми (стан — стан'у лан — лан\ загону— загон'у). Слово везти з дзвінким зубним з відрізняється своїм значенням від вести з глухим зубним с; таким чином, артикуляційно різні приголосні — дзвінкий з і глухий с — протистоять один одному й функціонально, тому вони також є окремими фонемами і т. д.
Однак фонема реально існує в мові не тільки із своїми якісно самостійними ознаками, а і з тими, які залежать від позиційних умов артикуляції мовного звука. Позиційні, тобто несамостійні, елементи мовного звука творять варіанти, або відтінки, фонеми. Наприклад, в українській мові голосна фонема е в ненаголошеній
4 позиції реалізується також як еи або я. Реально існуючі в ній ненаголошені звуки еи й и, які в наголошеній позиції відповідають голосному е, і є варіантами фонеми е (весни, BetiCHay виснй). Фонема о в українській мові реалізується не тільки в звукові о (сон,року, ворон), але й в Oy (мо^тузок, ко^жух), у0 (діалектно ту°б'{, ку°жух) та в о середнього ряду (л*он). Всі вони становлять варіанти фонеми о. Фонема г у позиції перед глухим приголосним може реалізуватися в звукові дг, який виступає як один з її позиційних варіантів (нЧгот' — іїіхтЧ, орфогр. нігті) і який акустично є глухим відповідником до дзвінкого фарингального г. У інших позиціях приголосний х становить самостійну фонему, яка протистоїть своїм значенням фонемі г (хай — гайу холод — голод).
Позиційні варіанти, або відтінки,фонеми називають ще комбінаторними варіантами фонеми
З усіх варіантів найтиповішим для даної фонеми є основний. Він вимовляється і тоді, коли звук твориться ізольовано від інших мовних звуків. Так, з усіх варіантів фонеми о в українській мові найтиповішим, або основним, варіантом є лабіалізований голосний середнього піднесення заднього ряду, який звичайно спостерігається в ізольованій вимові та під наголосом після твердого приголосного, а в ненаголошеній позиції — не перед складом з у (моху гора). З усіх варіантів фонеми е основним є той, який твориться5 в ізольованій вимові та в наголошеній позиції (день, сестри
Основний варіант фонеми звичайно й сприймається як соціально' значущий елемент звукової мови, здатний розрізнювати значення слів та морфем, хоч реально існують і інші її варіанти, функції яких пізнаються через ототожнювання з основним.
§ 32. Фонетична транскрипція
При докладному вивченні мовних звуків виникає потреба передавати їх на письмі з усіма існуючими в них відтінками. З цією метою застосовується не звичайне письмо, а фонетична транскрипція. Під фонетичною транскрипцією розуміємо таке письмо, за допомогою якого найточніше передаються звуки і всі їх комбінаторні варіанти незалежно від їх ролі в звуковій системі мови. Фонетичною транскрипцією користуються тоді, коли звуки вивчаються з акустичного й фізіологічного погляду. Засто-
1 Деякі вчені позиційні і комбінаторні варіанти фонеми розрізняють. Під першими розуміють звуковий вияв^ фонеми, замість основного, лише в певних позиціях, наприклад, нескладовий ^yt замість в, після голосного, перед приголосним або в кінці слова (воук, стау), а під другими— відтіню* фонеми, залежні від сполучення її з іншими, наприклад, твердий варіант б перед а (бик) і м'який перед і (б'ік).
Ш совують її в фонетиці, в діалектологічних записах, у працях, присвячених вивченню правильної літературної вимови.
Фонетична транскрипція будується на таких двох вимогах: а) кожна буква повинна вживатися для позначення на письмі тільки одного звука; б) кожен звук повинен позначатися завжди однією й тією ж буквою.
Різні відтінки звука передаються спеціальними значками, або так званими діакритичними знаками (від грецького слова Aiakritikos—розрізняльний), які можуть ставитися над буквами, під ними або збоку їх.
Для фонетичного запису усної мови можна використати з певними змінами будь-який алфавіт. В основу фонетичної транскрипції, застосовуваної в записах з української мови, найчастіше береться український алфавіт, який вживається з деякими відмінностями й у звичайному українському письмі. Але при фонетичному транскрибуванні звуків зовсім не використовуються букви я, /о, є, f, бо вони часто позначають по два звуки (моя — Mojdy мою — Mojу, моє — Moje, мої —Mojiбуква щ, яка завжди передає на письмі два приголосні (що — шчо), і ь> якому в усній мові не відповідає жоден звук (пень — пен').
