Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
91 й опублікований тільки в кінці XIX століття П. Г. Житецьким1. Своїм характером він відрізняється від праці Беринди тим, що в ньому за допомогою старослов'янської мови пояснюються книжні староукраїнські слова; він, власне, являє собою перевернутий словникП. Беринди з додатком деякого нового матеріалу. У 1964 р. «Синонима славеноросская» перевидана з «Лексисом» Л. Зизанія Інститутом мовознавства AH УРСР.
Найдавнішою працею, присвяченою лексиці нової української літературної мови, був невеличкий словничок на 23 сторінки* доданий до першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського (1798 р.) під заголовком «Собрание малороссийских слов, содержащихся в «Энеиде» и сверх того еще весьма многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или коренных российских, но не употребительных». У цьому словничку вміщено і пояснено російською мовою близько 1000 українських слів. Аналогічний словничок під назвою «Краткий малороссийский словарь», в якому зібрано 1130 українських слів, вміщений як додаток і в першій українській граматиці О. Павловського (1818 p.). Проте обидва згадані словники мали допоміжне значення до праць, при яких вони надруковані, й самостійної ролі не відігравали. Такі словники з'являлися часто і пізніше, як наприклад, у праці Церте-лева «Опыт собрания старинных малороссийских песен» (1819 р.)г у збірнику «Малороссийские песни» (1827 р.) М. О. Максимовича, у збірнику «Ужинок рідного поля» (1857 р.) М. Гатцука і ін.
Протягом XIX і початку XX століть у різних виданнях опубліковано чимало лексичного матеріалу української мови, були спроби й складання словників як загальних, так і спеціальних. Найзначнішою з таких спроб середини XIX століття був «Словарь малороссийского наречия» О. Афанасьева-Чужбинського, виданий у 1855 p. II відділом Російської академії наук. Доведений він лише до букви 3.
У 1861 р. в Києві вийшов друком «Опыт южнорусского словаря» К. Шейковського (т. І, вип. I), а в 1873 р. в Одесі — «Слоз-ниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова. Обидві ці праці не тільки не охоплювали лексичних багатств української мови, а й з наукового погляду були занадто примітивними.
Кращим словником того часу, хоча й не позбавленим деяких недоліків, був «Опыт русско-украинского словаря» М. Левченка (Київ, 1874 р.) — на 7600 слів.
Праця Левченка невелика обсягом (118 сторінок), лексичний матеріал української мови представлений у ній не повністю, але він в основній своїй частині доброякісний, а тому ця праця відіграла корисну роль у розвитку української лексикографії.
В кінці XIX століття (1893—1898 pp.) у Львові виходить дру-
1 «Киевская старина», 1888, т. VIII, Додаток.
92 ком чотиритомний «Словарь російсько-український» М. Уманця і А. Спілки. Складений він М. Комаровим з участю колективу співавторів з різних частин України1. Для свого часу цей словник становив помітне явище в українській лексикографії і відіграв певну позитивну роль у формуванні й нормуванні української літературної мови, хоч у ньому й було багато різних недоліків: засміченість архаїзмами, переобтяженість діалектизмами, відсутність багатьох іншомовних слів, які стали загальновживаними в українській мові, тощо. Крім того, ілюстративний матеріал у «Словарі» Уманця та Спілки в переважній більшості взятий з старих джерел і повністю не відбивав стану української літературної мови кінця XIX століття. Цей словник у 1896 р. надрукований у Відні під назвою «Словарь русско-галицкій, составлен А. Гуртом», а в 1925 р. фотографічним способом перевиданий Державним видавництвом України з львівського видання без будь-яких змін, лише з додатком «Найголовніших правил українського правопису Академії наук УРСР».
Варто згадати також двотомний «Русско-малороссийский словарь» Є. Тимченка, що вийшов друком у Києві в 1897—1899 pp. Недоліком його була неповнота лексичного матеріалу та недостатнє розкриття значень багатьох слів української мови.
Найвизначнішим явищем української лексикографії дожовтневого періоду був вихід у світ «Словаря української мови» (тт. І—IV, 1907—1909 pp.), упорядкованого Б. Грінченком. Цей словник обіймає близько 70 тис. слів, взятих з творів української художньої літератури, починаючи від кінця XVIII століття (від І. П. Котляревського) і до 1870 p., а частково — й з творів пізнішого часу (до 90-х років XIX століття). Значну частину слів у ньому становлять діалектизми (напр.: буркут — джерело мінеральної води, бурхай-ло — поривчастий вітер, засылка — їжа, засйлка — вушко в голці, станва — велика бочка і ін.). Для упорядкування словника Б. Грін-ченко використав великий лексичний матеріал. Його почали збирати ще з 60-х років XIX століття, а з 80-х років цю справу очолила редакція журналу «Киевская старина». Ним були використані також власні записи і слова із збірок народної творчості, таких, як «Украинские народные песни» (1834 p.) і «Сборник украинских песен» (1849 р.) М. Максимовича, «Народные южнорусские песни» А. Метлинського (1854 р.), «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса (1864 р.) тощо. Критично використані в словнику й матеріали з попередніх лексикографічних праць, як згаданий вище «Словарь малороссийского наречия» О. Афанасьєва-Чуж-бинського, «Опыт русско-украинского словаря» М. Левченка і ін.
