Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Українські слова в словнику Грінченка пояснюються росій-
1 М. Уманець— це псевдонім М. Комарова, а А. Спілка — загальний псевдонім його співавторів.
93 ською мовою, часто подаються приклади їх уживання в літературній або з живій українській народній мові; до слів, що є ботанічними та зоологічними назвами, подаються латинські відповідники.
Словник української мови, упорядкований Б. Грінченком, дістав у цілому високу оцінку відомого російського мовознавця акад. О. О. Шахматова, на підставі відзиву якого він був удостоєний Російською академією наук премії імені М. І. Костомарова. Цей словник відіграв, безперечно, велику позитивну роль у розвитку української літературної мови, і хоч він тепер уже застарів, але остаточно свого значення не втратив і до нашого часу. Проте в ньому є й значні хиби. Найпершим недоліком цього словника є те, що в ньому не представлена лексика з творів кінця XIX — початку XX століття, зокрема таких видатних українських демократичних письменників, як JI. Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, П. Грабовський. Другим серйозним недоліком його е нерозрізнення в ньому лексики, вживаної в літературній мові, і слів вузькодіалектних, місцевих, яких у словнику дуже багато.
Словник містить ряд слів іншомовного походження, зокрема інтернаціоналізмів, вживаних в українській мові, наприклад, аудиторія, автентичний, автограф, агент і ін., але серед його джерел відсутні тогочасні наукові та періодичні українські видання, тому в ньому майже зовсім не використані науково-технічні і суспільно-політичні терміни, в той час уже широко відомі українській літературній мові, звичайні в ній, особливо в творах прогресивних письменників. Так, у ньому немає таких слів, як революція, революціонер, соціальний, соціалізм, цивілізація і подібних. Іноді трапляється в словнику ідейно низької вартості ілюстративний матеріал, який відбиває відсталу ідеологію, дрібновласницькі інтереси й прагнення людей, забобони, зневажливі назви народів тощо.
У 1925 р. без будь-яких змін словник Грінченка був перевиданий в одному томі Державним видавництвом України. А в 1928 р. перші три томи з «виправленнями й доповненнями» вийшли у видавництві «Горно». Це видання спотворило словник Грінченка, бо до нього його редактори, буржуазні націоналісти, ввели багато штучних, ними вигаданих слів, яких не знає українська мова. Новим виданням, що повторює перше, чотиритомний «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка вийшов протягом 1958—1959 pp. у видавництві Академії наук УРСР.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, коли українська мова набула державного значення і перед нею розкрилися необмежені перспективи розвитку, як і перед усіма гнобленими в царській Росії мовами, лексикографічна робота надзвичайно пожвавилася. Серед перекладних словників, яких після Жовтня вийшло дуже багато, відмітимо лише найголовніші.
Протягом 1924—1933 pp. надруковано три томи «Російсько
94 українського словника» Академії наук УРСР (від букви А до Я).. Незважаючи на те, що в цьому словнику представлений великий лексичний матеріал, зроблено крок вперед щодо техніки опрацювання слова, розкриття його значення, все ж він своїм ідейним, спрямуванням був незадовільний, а в багатьох випадках шкідливий. Класова боротьба, яка після Великої Жовтневої соціалістичної революції набула гострих форм, велася і в галузі культури, в тому числі й на мовознавчій ділянці, зокрема в лексикографії. Українські буржуазні націоналісти, які брали участь в упорядкуванні словників, намагались укласти їх так, щоб вони спрямовували розвиток української мови в реакційному напрямку. Таке спрямування великою мірою характерне й для згаданого «Російсько-українського словника» Академії наук УРСР. В ньому майже зовсім ігноруються радянські слова й використовується українська лексика майже виключно дожовтневого періоду. Часто до російських відповідників наводяться вигадані або вузькодіалектні слова замість широковживаних у радянській літературі; особливо автори «Словника» уникали слів, спільних для російської і української мов, штучно створюючи розбіжність у лексиці братніх мов, тощо. З цих причин він виявився зовсім незадовільним і непридатним, для користування.
Радянська громадськість засудила принципові настанови, покладені в основу цього словника, і видання його припинилось. Інститут мовознавства AH УРСР в 1937 р. видав великий однотомний «Російсько-український словник», складений на інших принципових засадах, ніж попередні словники. Його реєстр поповнився словами, що виникли в радянський період (індустріалізація, партійність, колгосп, ланковий і ін.), очищений від архаїчної та штучно створеної лексики й ідейно шкідливих ілюстрацій, хоч він теж не позбавлений окремих огріхів у розкритті значень деяких слів, у ньому іноді залишилися не враховані їх нові значення; наприклад, до російського слова верховный у цьому словнику подаються як українські відповідники лише найвищий, зверхній і зовсім відсутнє слово верховний.
Незважаючи на ці огріхи, «Російсько-український словник» 1937 року все ж відіграв позитивну роль у розвитку української літературної мови.
