Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У радянському мовознавстві перша цікава спроба класифікації частин мови належить акад. Л. В. Щербі1. Розподіляючи слова на частини мови, Щерба вважав на їх значення, функції в реченні та зовнішні ознаки, причому під останніми він розумів не тільки флексії або форми слова. Акад. Щербі належить думка про виділення безособово-предикативних слів (типу можна, треба, холодно, жаль і под.) в окрему частину мови, названу ним категорією стану. До окремої частини мови Л. В. Щерба відносив і дієслівну зв'язку бути.
Найдокладніше опрацьованою і з наукового погляду найкраще обгрунтованою класифікацією частин мови є оригінальна система, запропонована акад. В. В. Виноградовим. Акад. Виноградов визначає частини мови за такими ознаками: а) синтаксичні функції слів, б) їх морфологічна будова і форми, в) лексичні значення, г) спосіб відображення дійсності і д) наявність особливих граматичних категорій, властивих словам, що належать до тієї чи іншої частини мови 2.
В сучасній російській мові акад. Виноградов налічує сім частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник, дієслово і категорію стану. Частини мови він насамперед поділяє на дві групи, які відрізняються одна від одної ступенем номінативної самостійності, системами граматичних форм і характером синтаксичного функціонування. До першої групи належать іменники, прикметники, числівники, займенники і дієслова, до другої — прислівники. Окремо стоїть категорія стану, що формується на основі граматичного перетворення інших морфологічних категорій (предикативні прислівники, короткі прикметники, деякі іменники).
1 Див. його статтю «О частях речи в русском языке», Сб. «Русская речь», Новая серия, II, 1928.
2 В. В. Виноградов, Русский язык, М*— Л., 1947, стор. 38—39.
212^ Акад. Виноградов вважав займенник за таку частину мови, яка розпадається й збереглася в мові лише як пережиток, з чим погодитися, звичайно, дуже важко. Займенники — це загальновживані слова, що виконують важливу функцію у спілкуванні, вони не тільки не перебувають на стадії розкладу, а, навпаки, в сучасній мові виявляють велику стійкість.
Між собою частини мови зв'язані по-різному. Осібну групу складають імена (іменники, прикметники і числівники), які протистоять дієсловам як наявністю специфічних граматичних категорій, так і характером словозміни. Всі імена, наприклад, мають граматичну категорію відмінка, а дієслова — категорію особи, часу, способу, стану і виду, які відсутні в іменниках, прикметниках і числівниках. Займенник — це така частина мови, яка своїм значенням приєднується до імен, але з-поміж усіх частин мови характеризується найбільш абстрактним лексичним значенням. Прислівник як незмінна частина мови протистоїть усім імедам, займенникові і дієслову, але він зв'язаний і співвідносний з ними щодо його словотворення і т. д.
Крім частин мовй, існує ще система часток мови, яка включає до свого складу: а) частки у власному розумінні, б) зв'язки, в) прийменники і г) сполучники.
Частки мови не мають свого власного лексичного значення, а відіграють у реченні службову роль, органічно поєднуючись з частинами мови і перебуваючи щодо них у залежному становищі. Окремі класи становлять у мові модальні слова та вигуки, які характеризуються своїми специфічними структурно-семантичними ознаками.
Отже, Виноградов вважає частинами мови не всі слова. В залежності від наявності лексичного значення, структурних ознак, граматичних функцій і відношення до інших слів він розподіляє слова мови на чотири класи: частини мови, частки мови, модальні слова і вигуки.
213^ Морфологічна класифікація слів і система частин мови, викладені в працях Виноградова, приймаються більшістю радянських учених.
Взаємоперехід частин мови
У живій мові поступово і закономірно відбуваються якісні зміни в ЇЇ граматичній будові. Внаслідок таких змін одні частини мови можуть переходити в інші. Перехід слова з одного лексико-граматичного розряду до іншого зв'язаний із зміною його лексичних і граматичних властивостей. Наприклад, слово бігом у значенні іменника має лексичне значення предметності, може вживатися у сполученні з залежним від нього узгодженим означенням (Таким бігом нікого не наженеш), і йому властиві категорії чоловічого роду, орудного відмінка і числа однини. Коли ж воно перейшло до розряду прислівників, то набуло лексичного значення дієслівної ознаки (пересувалися бігбм), втратило граматичні категорії роду, відмінка і числа та здатність змінювати форму, а з іншими словами в реченні стало сполучатися синтаксичним способом прилягання. Одночасно з переходом слова бігом з розряду іменників до розряду прислівників змінилося і місце наголосу в ньому.
Дієприкметник учений, перейшовши в розряд іменників, набув значення предметності, якого не мав раніше, у реченні став виступати в функції означуваного слова (визначний учений), а не в функції узгодженого означення і т. д.
Перехідність одних частин мови в інші в сучасній українській мові широко відома. В ній спостерігається, наприклад, перехід прикметників і дієприкметників в іменники (вартовий, учений, ланкова), іменників у прислівники (гуртом, слідом, бігом), дієприкметників у прикметники (порожевілий, засмаглий; цілюща вода, роботяща людина), дієприкметників у займенники (у даному разі, наведені цифри показують) і ін.
