Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Якщо слово вживається без закінчення, то воно становить чисту основу. В українській мові поширені іменники чоловічого роду з чистою основою в називному відмінку однини (борщ, рак, льон, вік, гай, гість), а деякі —- також у родовому множини (пара чобіт, багато болгар, грузин); чисту основу мають іменники жіночого роду третьої відміни в називному відмінку однини (сіль, міць) та першої відміни в родовому множини (верб, меж, слив), іменники середнього роду в родовому множини (озер, слів, сіл), присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду (батьків, сестрин), якісні прикметники чоловічого роду в короткій формі (ясен, певен), дієслова минулого часу чоловічого роду (він ніс, пік, брав) та деякі дієслова в наказовій формі другої особи однини (глянь, будь, дай) тощо.
3. Корінь, префікс, суфікс
В українській мові розрізняють непохідні й похідні основи. Непохідна основа тепер зовсім не поділяється на окремі морфеми (ліс, ок-о, дорог-а, нес-у, вед-у). Похідна основа, навпаки, складається з двох чи кількох морфем (ліс-ник, ліс-ок, ліс-н-ий> доріж-к-а, при-дорож-н-ій, по-дорож-н-ій, no-ніс, при-ніс, при-нес-ен~ий).
Похідні основи зв'язані з непохідною спільною частиною, яка виражає їх основне лексичне значення. Слова з такою спільною складовою частиною називаються спорідненими. Наприклад, спорідненими є слова: весел-ий, весел-к-а, весел-и-ти-ся; озер-о> озер-ечк-о, за-озер-н-ий; вітер, вітр-юг-а, вітер-ець, вітр-ян-ий. Вони творять в словниковому складі мови один лексичний ряд, або одне лексичне гніздо.
Спільна частина споріднених слів, яка виражає їх основне лексичне значення, називається коренем слова, напр.: степ —
200^ cttien-ов-ик, степ-ов-ий; вод-а, вод-ичк-а, вод-ян-ий; мороз — мороз-н-ий, мороз-ищ-е і ін.
Корінь завжди збігається в слові з непохідною основою (віз, нив-а, лоз-а, мор-е).
Звуковий склад кореня в різних споріднених словах здебільшого однаковий (лоз-а, лоз-ин-а), але він може і змінюватися (голов-а, голів-к-а; ход-и-ти, ходж-у, no-хід). Зміни в звуковому складі кореня зв'язані з фонетичними чергуваннями, зумовленими як історичними причинами, так і сучасними закономірностями звукової системи мови.
Видозміни кореня, що виникають внаслідок фонетичних чергувань, називаються його звуковими варіантами, або модифікаціями. Наприклад, у словах сад-и-ти, сід-а-ти, садж у, сіс-ти, сяд-у (фонет. с'ад-у), сид-і-ти корінь спільний, але він має варіанти шд, ад, шдае, ас, с'ад, а/д.
В процесі історичних змін спільність кореня споріднених слів може втрачатися. Так, у словах ход-ити і йшов з походження той самий корінь, проте в сучасній мові вони сприймаються уже як слова з двома окремими коренями. З різними коренями сприймаються і такі слова, як годити і ждати, коса і чесати, дзеркало і зір, лукавий і лякати, вузол і мотузок, дзвякати і звук тощо, хоч у кожній парі наведених слів з історичного погляду корінь спільний. Отже, корінь слова є історично змінне поняття.
Частини похідної основи, які стоять перед коренем (роз-писг до-пис, на-пис-а-ти, пере-пис-а-ти) та після кореня (ніж-к-а, пис-ар, ботон-яр), виражають лексико-граматичні значення, вони служать для творення форм слів або нових слів.
Префіксом (від латинського слова praefixum, що утворилося з ргае — спереду і fixus — прикріплений) називається та частина похідної основи, яка стоїть перед коренем (до-робити, з-вести, на-пис).
Суфіксом (від латинського слова suffixus—підставлений) називається та частина похідної основи, яка стоїть після кореня (стін-н-ий, школ-яр, род-ин-а).
Префікси та суфікси, що творять нові слова з новим лексичним значенням, належать до розряду словотворчих (на-пис, роз-клад, віз-ник, бетон-яра ті, які творять нові граматичні форми, називаються формотворчими (писати — на-писати, ходи-в — ходи-л-а, ходи-л-о).
У словотворчому процесі корінь виконує основну функцію, а префікси і суфікси — допоміжну. Префікси, суфікси і флексії називають афіксами (від латинського слова affixus — прикріплений)1. Отже, афікси —це всі морфеми, крім кореня, що є носієм основного лексичного значення слова.
1 Зрідка в тому ж значенні, що й афікс, у науковій літературі вживають термін формант (від латинського слова formans — утворюючий).
201^ Похідна основа може утворюватися з кореня і лише одного префікса (роз-мова, ви-хід) або суфікса (дум-к-а, голос-ок, ден-н-ий), проте вона часто складається з кореня та декількох префіксів і суфіксів (пере-до-вір-и-ти, по-допис-ува-ти, ціл-ин-ник).
Словотворчим афіксам (суфіксам і префіксам) властива багатозначність. Так, наприклад, суфікс -ець в українській мові використовується і для творення іменників, що означають назви людей за різними ознаками, як полтавець, українець, швець, комсомолець, мічурінець, і для творення іменників на означення назв конкретних предметів, як олівець, і для творення іменників на означення зменшеності, здрібнілості або пестливості, як камінець, прапорець тощо. Суфікс -ар вживається і в іменниках, що означають назви людей (бібліотекар, бетоняр, плугатар), і в іменниках на означення назв конкретних речей (ліхтар). Префікс за- вживається в дієсловах для творення доконаного виду від недоконаного (співати — заспівати), на означення вторинної дії (робити — заробити, дожати— задумати), на означення дії, спрямованої в середину чогось (загнати, завести), для підсилення значення дії (ли-шити — залишити) і т. д.
