Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
в) приголосний 06: фізика, філологія, фаланга, філармонія, феномен;
г) сполучення приголосних юс, пс, мв, лея, ся: лексика, синтаксис, суфікс. психіка, псалом, псевдо-, амвон, олімпіада, лампада, скорпіон, скит, скіпетр.
Властиві їм і деякі характерні граматичні ознаки, як префікси а-, ая-, (атеїст, алогізм, аморфний, анабіоз, анаморфоз, анатоксин, анестезія, евфонія, евтектика, евкаліпт), суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а), -іск: тріада, олімпіада, піраміда, панахида, обеліск та ін.
4 5-147:;
59 2. Слова латинського походження. Запозичення їх відбувалося в різні часи. Деякі латинські слова засвоєні давньоруською мовою через грецьке посередництво ще в X—XI століттях (коляда, фортуна, кесар тощо), але більшість латинізмів зайшла до нас пізніше, починаючи з XV—XVI століть, коли латинську мову, яка була широко розповсюджена в Західній Європі, почали вивчати в школах на Україні. Латинські запозичення в українській мові переважно книжного походження. За значенням їх можна звести до таких основних груп:
а) терміни науки і техніки: дедукція, індукція, реакція, формула„ аргумент, мотор, контакт, дестиляція, детермінізм, меридіану префікс, прогресія, субстанція, трансляція, дифузія;
б) юридична термінологія: адвокат, апеляція, нотаріус, прокуратура, цивільний, юрист, юстиція;
в) соціально-політична лексика: оас, диктатура, пролетаріат, агітація, оратор, комунізм, соціалізм, республіка, конституціяу декрет, адміністрація, статут, секретар, консул;
г) шкільна термінологія: аудиторія, лекція, лектор, конспект„ студент, декан, ректор, екзамен, інститут, університет, факультет;
д) медична лексика: ангіна, ампутація, аускультація, консиліум, ординатор, перкусія, трансфузія, туберкульоз, фурункул;
е) слова в галузі мистецтва: декламація, дуодецима, гумор> фабула, царк;
є) деякі власні імена людей: Віктор, Віталій, Валерій, Марко, Павло, Юлія.
З латинської мови запозичено й ряд суфіксів та префіксів, як -ас/я (-іст), -изм (-ізм-аці(я), -тор, контр-: марксист, правдист, значкист, моделіст, більшовизм, ленінізм, яро* визація, колективізація, воєнізація, яровизатор, новатор, контрнаступ, контрудар.
В наш час латинські морфеми, як і грецькі, широко використовуються для творення нових слів у галузі наукової, технічної і соціально-економічної термінології, напр.: авіатор, авіація, ло-комотив, радіолокація, трактор та ін. Іноді з цією метою в одному слові поєднуються латинські і грецькі морфеми: автомобіль (гр. aa/os — сам і латин, mobilis—рухомий), диктофон (лат. dictare — диктувати і гр. phone — звук), дилатограф, навіграф (лат. A/a-tare — поширювати, лат. naw's—корабель і гр. grapho — пишу) і багато інших.
Словам латинського походження властиві деякі специфічні для них звукові й морфологічні ознаки, а саме:
а) приголосний ^ перед голосними ? та а: целюлоза, церемонія, цгяз, циркуляр, цистерна, цитата;
б) префікси ім-, ін-, інтерультра-: дериват, депонент, депресія, демобілізація, екскаватор, екскурсія>
50 експедиція, експозиція, імміграція, імморальний, інверсія, інкорпорація, інтервенція, інтерпретація, регрес, редукція, реконструкція, реевакуація, ультрареакційний;
в) суфікси -аці(я), -ці(я), -ент, -ій, -тор, -тур(а), -ум, -ус: популяризація, деградація, дикція, провінція, студент, інцидент, лекторій, санаторій, популяризатор, резонатор, раціоналізатор, репродуктор, диктор, диктатура, література, прокуратура, казус, примус, радіус, опус, пленум, референдум, ультиматум і ін.
3. Слова тюркського походження. Засвоювалися вони з давніх часів, але найактивніше в XII—XVII століттях, коли пожвавішали різноманітні стосунки східних слов'ян з тюркськими народами. Запозичення тюркських слів відбувалося переважно усним шляхом. За своїм значенням вони розподіляються на такі найважливіші групи:
а) назви предметів їжі та питва: гарбуз, балик, ізюм, кавун, кумис, лапша, урюк, халва;
б) назви одягу, посуду, будівель, речей домашнього вжитку: башлик, каблук, таз, казан, амбар, балаган, сарай, утюг, чарка;
в) терміни тваринництва: бугай, буланий, чалий, каракуль, кізяк, табун, отара, чабан, батіг;
г) назви примітивних військових знарядь: аркан, кинджал;
д) фінансово-економічна й адміністративна термінологія: ар-шия, базар, безмін, бакалія, бариш, казна, могорич, ярлик, караул, таможня;
е) слова, вживані як назви соціальних груп населення: бай, байський, бек, іиіан, дехкан, дехканський, аксакал і ін.
Частину тюркських слів українська мова засвоїла уже в радянську епоху (напр.: акин, ашуг, батир, сабантуй тощо).
4. Лексичні запозичення з німецької мови. Окремі слова німецького походження зустрічаються ще в діалектах давньоруської мови XII—XIII століть, але переважна більшість їх засвоєна східнослов'янськими мовами значно пізніше, головним чином, у XVII—ХУІІІ століттях, а деякі й у наступний період.
Німецькі слова засвоювалися українською мовою частково безпосередньо, іноді через польську мову, зокрема, коли в українських містах поширювалося так зване «магдебурзьке право». Проте більшість засвоєних німецьких слів перейшла до української лексики з російської мови, яка дуже активно запозичала їх у другій половині XVII та на початку XVIII століття, коли посилились економічні, культурні і політичні зв'язки Росії з країнами Західної Європи, особливо в зв'язку з реформами, що їх здійснював Петро І. Однак у той час до російської і української мови зайшло багато зайвих німецьких слів. Російське і українське дворянство, схиляючись перед іноземною культурою й захоплюючись нею, запозичало західноєвропейський одяг, ритуал, побут, а разом з ними й
