Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
1 В. І. Ленін, Твори, т. ЗО, стор. 269.
2 Ф. Энгельс, Развитие социализма от утопии к науке, 1947, стор. 4.
61 Однак поліпшення й удосконалення словника зв'язане не тільки з поповненням його новими словами. Одночасно, хоч і менш інтенсивно, окремі слова з словникового складу мови випадають, зникають, якщо вони застаріли й стали зайвими для вираження думки,, для спілкування людей у колективі. Отже, в розвитку лексики відбуваються два процеси: поповнення мови новими словами, що є провідним у її розвитку, і усунення з мови зайвих, застарілих слів.
Два протилежних процеси відбуваються і в розвитку словесних значень. Поряд з появою нових значень у вживаних словах відбувається і втрата старих. Наприклад, слово бригадир у сучасній українській мові набуло нового значення і вживається для назви керівника значного виробничого об'єднання в колгоспі чи на якому-небудь підприємстві (бригадир садово-городньої бригади, бригадир мулярівале воно втратило колишнє значення назви військового начальника. Іменник староста невідомий тепер у значенні назви представника сільської влади, зате широко вживаний він з новим значенням — староста класу (в школі), староста курсу (в інституті) і т. д.
Засвоєння нових слів у мові відбувається не відразу, а протягом певного часу. Утрата застарілих слів і значень також є процес поступовий і довготривалий. Слово, яке раніше вживалося дуже часто, поволі може втрачати своє значення, рідше використовуватися, а потім і зовсім зникати з словникового складу. Внаслідок цього у мові в будь-який період її розвитку існує активна і пасивна лексика.
До активної лексики сучасної української літературної мови належать усі слова, які повсякденно вживаються в різних її формах і стилях. Таким чином, вона обіймає не тільки слова, поширені в загальнонародному вжитку, як хліб, зима, червоний, сидіти і под., а й такі, що використовуються в сучасній спеціальній літературі, тобто у своєму вжитку обмежені й зрозумілі не всім носіям української мови. Отже, активна лексика мови взагалі — це не те саме, що активний лексичний запас окремих носіїв цієї мови. Наприклад, до активної лексики словникового складу сучасної української літературної мови належать такі спеціальні мовознавчі терміни, як афікс, артикуляція, лабіалізація, палаталізація, веляризація, дифтонг, африката, фрикативний, морфема, фонема, графема, бо всі вони активно використовуються в сучасній українській лінгвістичній літературі, хоч для осіб, які не мають прямого відношення до мовознавчої науки, ці терміни можуть бути невідомі, тому що вони не входять до їх активного лексичного запасу. В математичній літературі активно вживаються слова логарифм, біном, тангенс, косинус. Вони звичайно належать до активної лексики сучасної української літературної мови, хоч і не є словами загальнонародного вжитку. Головною ознакою актив-
62 ної лексики є насамперед її сучасність, її активне використання* в будь-якій сфері діяльності людей.
До пасивної лексики належать всі слова, що вживаються в мові рідко, які не є звичайними, повсякденними у спілкуванні людей, у висловлюванні ними думок з якоїсь ділянки життя і діяльності колективу. В складі пасивної лексики перебувають всі застарілі слова, що вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові (Допоможуть мені ваші хлопи, чернь ваша— Корн.), або нові слова, які недавно виникли і не стали загальновживаними в ній чи активно використовуваними в окремих сферах діяльності суспільства (фугаска — фугасна бомба, станкіст — кулеметник станкового кулемета). Отже, з погляду активності й повсякденності вживання всю лексику сучасної української літературної мови можна розподілити на три групи: а) слова звичайні, сучасні, б) застарілі слова і в) нові слова, або неологізми.
1. Застарілі слова. Словниковий склад мови поволі, але постійно втрачає окремі слова, які поступово виходять з активного вжитку або й зовсім забуваються. Процес цей дуже складний, причини, що викликали усунення слова з активної лексики чи и зовсім з словникового складу мови, можуть бути різні.
Застарілі слова за ступенем їх вживання і зрозумілості неоднорідні. Одні з них зовсім випали з словника сучасної мови, і їх значення незрозуміле для осіб, які не мають спеціальної підготовки, напр.: буй — «нерозумний» (п&ть же отъ нихъ 6t боуи а п&ть м&дръ — Остр, єванг.), вазнь — «щастя», «удача» (чъто> есть вазнь — 36. Святослава 1073р.), галити—«радіти», гата-ти-«угадати», «передбачити», говядо— «худоба», гудьба—«музика»,. гудець — «музикант», зело — «дуже», потяти — «вбити», голов-ник—«убивця», тать—«злодій», весь — «село». Інші ж застарілі слова зрідка вживаються і в сучасній літературній мові, й значення їх здебільшого ще зрозуміле. Напр.: кутя, гетьман, рать, гонець, корчма, свита, уста, паливода, ярижник, дзигарі і ін.
Деякі слова застаріли і вийшли з ужитку в мові тому, що зникли, ті предмети й поняття, які називалися цими словами; а деякі вийшли з складу активної лексики тому, що були витіснені іншими, які мали з ними однакове значення. Перші звичайно називаються історизмами, а другі — архаїзмами (від грецького archaios — старовинний, давній). До історизмів належать, наприклад, назви речей одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, намітка, кирея, запаска, плахта, очіпок), назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка, піст, спас), забутих знарядь праці (соха, ступа), назви старовинної зброї (лук, меч, рогатина, сагайдак), старовинних мір (корець, пасмо, гони, верства), монет (гривеник, шеляг), назви колишніх професій (гутник, саночник), представників не існуючих тепер соціальних груп населення (боярин,, дворянин, шляхтич, хлоп, поміщик, челядь, кріпак), установ (зем-
