История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
85 Булаховський Jl. А. Зазнач, праця, с. 30.
8S Див.: Розов В. Значение грамот XIV и XV веков для истории малорусского языка.— Университетские известия Киевского университета, 1907, т. 47, JSfe 5, с. 1—20; Ярошенко В. Українська мова в молдавських грамотах XIV—XV вв.— Збірник комісії для дослідження української мови, АН, 1, 1931, с. 247—338; Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wolyfiskie XIV—XV wieku.— Byzantinosla-vica, 4. Krakow, 1934, s. 335—364; Stang Chr. S. Die westrussische Kanzleisprache des Grossfurstentums Litauen. Oslo, 1935.
8Z Див.: Булаховський JI. А. Зазнач, праця, с. 39—40.
36 Аналіз грамот, опублікованих В. Розовим, В. Русанівським і М. Пещак, виявляє в документах з Волині, Київщини і Білорусії такі характерні тільки для цього ареалу слова, як бочка (П., 9,41), вкупе (П., 6), вЪлми (P., 3), коръчма (П., 10), ндтство (П., 82), обаполъ (П., 40, 49, 25), пошлина (П., 40, 69). Останнє свідчить про мовні зв'язки українсько-білоруських земель з російськими, зокрема з Москвою і Твер'ю.
І українсько-білоруська і російська ділова мова розвивалися, як уже було відзначено, на спільній основі — мові ділових документів Київської Русі. Проте вже на XIV ст. московсько-рязанські, тверські й новгородські документи містили ряд мовних рис, яких не було в українсько-білоруських грамотах, і навпаки. Пор. початки хронологічно близьких російської й української грамот:
Грамота вел. кн. Дмитрія Грамота князів Кейстута
(до 1374 p.). і Любарта (після 1341 р.)
Сє Н73Ъ КНА(з) ВЄЛИКИИ Дмитрии Cl) (т) кнАзА, 0) (т) кєстутА. и иоанови(ч) пожаловаль єсмь єв- © (т) кнАзА ю(т) люборта, у то-сЪвка новоторжьцА что идєть ис рунь к мйстичємь. што ї€стє
торъшку в мою вочГу на Кострому. ^'^г
нєнадобь ему никотораю дань и "е^беп^иГабьЛвамъне хшъ ни подвода ни тамга [...]ни ^aS мы хочемь рада то мыто ни костки ни побережное УЧИНИТИ 89 F
ни гостиное никотораю пошлина. 88 "
I все ж у Великому князівстві Московському, а особливо у Великому князівстві Тверському в XIV—XV ст. використовувалась для зовнішніх ділових зносин літературна мова, яка була ще дуже близька до мови українсько-білоруських грамот. Це, безперечно, сприяло мовному взаємообмінові, особливо лексичному.
Серед юридичних термінів, уживаних у документах з території Росії, траплялися й специфічні, не поширені на заході й півдні руських земель. Так, крім уже відзначеного пошлина, можна назвати ще такі слова, як рубежъ, подать (АЗР, 1,33), волостели, по старынЪ, обидные дЪла, показнити, к цЬлованью приведены, холоп, бЪглец (АЗР, I, 50), розмирье, нелюбье (АЗР, I, 51) та ін. Є відмінності і в дипломатиці. Зокрема, українсько-білоруським діловим документам не властиві такі звороти, як «явное дЪло чинимъ», «мнЪ пособля-ти думою и помочью» (АЗР, І, 51) і под.
У грамотах з Великих князівств Московського і Тверського час від часу трапляються й граматичні форми, характерні для російської мовної території, напр.: исправитца (АЗР, І, 50), нЬшто (АЗР, І, 51), хоч не виключаються й випадки вкраплення українсько-флоруських фонетичних і морфологічних форм (всихъ, отыйметъ — АЗР, І, 50). З XV ст. московські пам'ятки фіксують написання прикметників у род. відм. одн. із закінченням -ово 9(\
88 Срезневский #. Я. Древние памятники русского письма и языка X—XIV веков. Спб., 1848, с. 31.
89 Там же, с. 35.
00 Див.: Котков С. И. Зазнач, праця, с. 243,
37 Якщо у волинських, київських і білоруських юридичних документах цього періоду можна простежити впливи російської ділової ,мови, то польські мовні елементи представлені в них зовсім мало, зокрема польських фонетичних рис тут майже не помітно. Що ж до галицьких і подільських грамот, а також документів, написаних українською діловою мовою на території самої Польщі, то для них характерний певний польський «фон»: деякі слова запозичуються в польському фонетичному і словотворчому оформленні: вшитокъ (P., 18, 20, 28), велЪ (P., 44, 46, 23a; П., 51), влость (Pw, 38), круль (P,, 71, 72), кторыи (P., 29, 51) та ін. Крім того, тут уживаються слова, характерні для польського правового й церковного устрою: арцибискупъ (P., 47, 66), буръкрабъ (P., 71), войтъ (P., 9, 23a, ЗІ, 33, 43,48; П., 51, 71, 80); еолте (P., 18; П., 38), плебанъ (Р., 43), пробощь (Р., 947), оур/дникъ (Р., 45, 52, 72) та ін.
Низка мовних особливостей, здебільшого лексичних, виявляється а молдавських грамотах. Це стосується насамперед назв урядових осіб (господарь земли молдавской, логофетъ — «канцлер» — Рус., 33, дворник — «керуючий двором молдавського господаря», а в окремих випадках також «заступник головного судді і командувач збройних сил» — PyC., 34, спатарь — «начальник над арсеналами» — Pyc., 44, пъркалаб — «староста, начальник фортеці» —Pyc., 50, портар — «начальник гарнізону міста» — Pyc., 46 і под.), а також назв податків і межування землі (броднина — Pyc., 38, оурикъ — Pye., 41, глоба — Pye., 49, хотар — Pye., 39), місцевих назв, стосовних особливостей рельєфу (дАль, дилъ — Pye., 48, 62), могили-цм — Pyc., 48, гръло — Pye., 52, извори — Рус., 63 і под,). У молдавських грамотах значно частіше, ніж в інших документах, писаних східнослов'янськими мовами, трапляються лексико-фонетичні і граматичні старослов'янізми, наприклад: блато, изволихи>(м),
