История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Із зміцненням Києва як осередку української культури, з розвитком науки, зокрема з розбудовою Києво-Могилянської колегії (згодом академії) в художній літературі, написаній давньою українською літературною мовою, виразно помітні три тенденції: 1) посилення народного джерела; 2) припинення припливу полонізмів, витіснення окремих абстрактних слів польського походження церковнослов'янізмами або новотворами; 3) введення латинізмів. Усі три тенденції виразно помітні, наприклад, у мові віршових творів К. Зіновієва. Якщо в таких творах, як «Розмьшілян'є о муцЪ
Христа Спасителя» Йоаникія Волковича або в «Трагедій XC пасхоанъ» Андрія Ску'льського число полонізмів сягає 15%, то тут воно спадає до 5%. Давні запозичення із західнослов'янських мов обростають тут дериватами: праца, працовито, працоват, працови-тосгПь та ін. Тут можна знайти (хоч і не часто) окремі лексичні й фонетичні діалектні риси, наприклад: сам іно знаетъ, ратуй, у скору(м) часЬ, всюда, туляю(т)сл, пуд боком, ткаха; широко представлені тут приказки та прислів'я: рука завше руку миетъ; в страха велики очи; ко(л)ко в шелягу сръбра то(л)ко у нихъ правды; во(л)къ що споткае то з(ъ)яде; А собъ ма(и) да и мнЪ не да(и);
чего дша желаетъ хо(ч) кошулю заставь; пи(и) да не вы(и) та ін.
Уніфікованим був і діловий стиль. Він також містив чимало запозичень, які здебільшого здобули загальнонародне визнання. Зокрема, такі слова, як панъ, врядъ (урядъ), подстаростии, речь, власныи, кгрунтъ, замковый, воитъ, сочевисто, повЪтъ, поправа, замокъ, мЬсто, маетность, земскии та багато інших, зустрічаються і в луцьких, і в кременецьких, і в володимирських, і в бориспіль-ських, і в пирятинських, і в полтавських актах, у світських ділових документах Львівського ставропігійського братства. Потрапляли вони і до тодішніх словників, зокрема до «Синоніми словенороської». Запозичення цього тцпу були поширені і в лемківський ділових документах, що найширше відбивали польський вплив 116, і в текстах з території Закарпаття, яке не мало прямих контактів з польською мовою. Так, у покрайніх записах, здійснених на Пряшівщині в XVII ст.117, поряд із локалізмами (тоту, газда, ничъ не дано, за пуп(я)та злотого («за п'ять з половиною золотих»), на то власнов
11S Див.: Панькевич Je. Дві лемківські грамоти з початку XVI ст. Slavia, ч. 23, 1954, s. 1, с. 29.
11Z Див.: Панькевич їв. Матеріали до історії південно-карпатських українців,— Наук, збірник Музею укр, культури у Свиднику. Пряшів, 1970, № 4.
48 руков криж кладу, богемізмами (златых) і под., трапляється немало загальнолітературних слів, запозичених із польської або через польську мову: рука власна, ведлугъ звичаю, рачилъ, моцъ, маршал-ка, ме(ш)кане та ін. Як свідчать ці документи, в мову ділової літератури ширше, ніж у художні твори, проникали окремі діалектизми, їх можна знайти не тільки в документах, що походять із Прикарпаття 118 і Закарпаття, а й у житомирських, полтавських, старо-дубських 119 та інших актах. Так, в «Актових книгах Полтавського міського уряду» (1664—1680 pp.) трапляються окремі лексичні діалектизми (увьзмен, пидмет), численні фонетичні риси, які свідчать про належність мови цих документів до північноукраїнського наріччя (думъ, Пултава, муй, Степанув, потум, в нуч та ін.). У житомирських актових книгах майже послідовно вживається е на місці етимологічного а (вьіпрегла, decern, noec, присега), інколи на місці етимологічного о в новозакритому. складі виступає у (муи, думъ), вживаються діалектні відмінкові форми числівників (дня семого-надцятъ, четвертогонадцат, пятогонадцат), лексико-фонетичні діалектизми типу бервене, соден, бурнатныи, скура, ярмяк, крыв («кров») та ін. Мова стародубських актів відтворює характерне для місцевих говірок акання (асаула, Астровкина, деняг, Николаевской), ствердіння р перед голосними заднього ряду (Дегтярова, бондара, Пушкаров, веровок і под.), відпадіння кінцевого -й в наз. відм. чоловічого роду прикметників (Погарски, Гладки) 120.
Цікаво простежити за глосами, до яких удаються перекладачі канонічних текстів. Так, у Пересопницькому євангелії важке для розуміння слово (давньоєврейське, грецьке, старослов'янське) часто пояснюється зрозумілішим, поширенішим, нерідко взятим із народної мови, з діалекту. Наприклад: єдинь со(т) ар(ь)хисинаго-га — оучителА люду жидовсько(го) (ПЄ, 252), ассарій — пЪнезь (ПЄ, 5), грецки слово дидрагма, а по нашему два гроша (ПЄ, 78), бьдЪти — не спати (ПЄ, 112 зв.), и дрекол(ь)ми — з(ь) мечЪ, и ро^ гатина(ми) (ПЄ, 113), жи(т)ницоу мою — клуню, або стодолу (ПЄ, 273 — 274 зв.), имаєтє кустодїю—сторожоу (ПЄ, 121 зв.), ароматы и миро — пахоучии рЪчи и масти (ПЄ, 329 зв.), коуръ запЪ(л), або пЪвень (ПЄ, 323), в(ь) скоуделници водоу понесе(т) — в збанку, або в(ь) глекоу (ПЄ, 318), на кровЪ — на дахоу, або на с(т)рЪсЪ (ПЄ, 298) ш.
Якщо порівнювати різні переклади євангельського тексту, то ті самі слова можуть виявитися то в глосах, то в основному тексті. Так, у Пересопницькому євангелії маємо: же ты єсли пєтрь, и на тобЪ петре збоудоую цер(ь)ковь мою. До слова пєтрь є глоса: к\ко
