История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
изъбрахо(м) възъпищд (Рус., 41), здравїе (Рус., 44), блгопроизволи (Рус. 48) та ін. Тому, на думку X. Станга, «мова молдавських канцелярій була українська, що перебувала під церковнослов'янським впливом». 91
Певні відмінності були і в письмі грамот, що доходили з різних територій. Так, у Польщі, в галицьких землях довгий час панував півустав, що зберігав характерні ознаки уставу: переважання Прямих ліній, значний контраст у товщині вертикальйих і горизонтальних елементів, мінімальна кількість літер, винесених над рядок (львівські грамоти 1368, 1386, 1400 pp., галицька грамота 1424 p*f вишнівська грамота 1393 p., краківська 1394 р., бахорська 1377 рм казимирівська 1349 р.) та ін.
У волинських грамотах XIV ст. півустав також відзначається прямим накресленням літер, але без виразного контрасту у товщині вертикальних і горизонтальних елементів (луцька грамота 1366 p., присяжна грамота князів Федора й Михайла Даниловичів 1386 р, та ін.). Від початку XV ст. розвивається прагнення до певного прИг
01 Stang Chrt 5. Зазнач, праця, с. 1&Х
38 крашання письма (подовження нижніх елементів літер з, у, д, ц, широке запровадження похилих елементів у літерах м,у,ч, л та ін.), яке стає особливо виразним у середині століття (дарчі грамоти князя Свидригайла 1442, 1451, 1452 pp., острозька грамота Янка Чап-лича 1466 р. та ін.). Досить широко практикується тут^ винесення літер (особливо н, м, л, с, д, т) над рядок, з'являються лігатури для позначення сполучень літер шт, оу, тв. Тенденція до прикрашання літер у волинських грамотах (а також у білоруських та литовських) від середини XV ст. наростає, церетворюючись у канцеляріях великого князя литовського Олександра на західноруський (північноукраїнський і білоруський) скоропис. Як проміжну ланку між прикрашеним півуставом і скорописом можна визнати тип письма, представлений у грамотах другої половини XV ст., виданих від імені князів Сангушків (Сангушковичів), Збаразьких, Несвізьких, де широко використовуються похилі літери, розвивається контраст* ність товстих і тонких елементів, продовження вертикальних ліній над рядок, застосування лігатур та ін.
Схожа, але не тотожна з волинською, тенденція до перетворення півуставу в скоропис відбувалася в молдавських канцеляріях. Тут переважала тенденція до заокруглення елементів літер. При цьому заокруглені частини букв а, ь, в, ы та ін. були дуже маленькі порівняно з продовженими далеко за межі рядка (вгору і вниз) вертикальними елементами цих же літер, Верхній заокруглений елемент літери з писався над рядком, нижній елемент літери в — під рядком, дуже високими були щогли літер к, a, інколи ж та ін. Як і в волинських грамотах, тут практикувалося вживання лігатур.
Отже, давні українсько-білоруські грамоти були неоднорідні за сроїм лексичним складом, зокрема по-різному відбивали лексичні й фонетичні впливи з боку інших мов, мали окремі специфічні рисц в письмі. Але всі вони репрезентували різновид літературної мови, спільної для українців і білорусів.
§ 6. Основа літературних східнослов'янських мов. Виникнення і розвиток староукраїнської літературної мови. Східнослов'янські літературні мови — українська, російська і білоруська — мали два спільних джерела свого розвитку: єдину для всіх східних сло-в'яц давньоруську літературну мову і близькі своєю структурою народно-розмовні східнослов'янські мови, які об'єднували більше спільних, властивих для всього східнослов'янського регіону, ніж відмінних рис.
У той час як російська Донаціональна літературна мова розвивається з XIV ст. як окремий феномен, витворюючись на основі давньоруської, церковнослов'янської і народно-розмовної російської мови, українська й білоруська мови довгий час знаходять вияв у єдиному літературному варіанті, в якому вже переплавилися елементи давньоруської, церковнослов'янської та народно-розмовних української та білоруської мов і який зазнавав впливів з боку латинської й давньочеської літературних та польської розмовної мови. Ця українсько-білоруська («західноруська») літературна мова у
39 зв'язку з поступовим розширенням її функцій зазнає дедалі більшого впливу народно-розмовних української і білоруської мов і з кінця XV ст. розпадається на дві донаціональні літературні мови — українську і білоруську е2.
Безпосереднім відображенням розширення чи звуження функціональних можливостей мови є її стильова розгалуженість. Час зародження певного стилю у межах старої чи нової української літературної мови визначається досить умовно. І все ж можна з певністю твердити, що, наприклад, XIV—XV ст.— це етап, репрезентований в історії давньої української і білоруської літературної мови головним чином текстами офіційно-ділового змісту, XVI — перша половина XVII ст.— період розвитку у давній українській літературній мові полемічного і художнього стилів і т. ін. З цими застереженнями у межах староукраїнської літературної мови можна виділити такі періоди: 1) XVI — перша половина XVII ст.; 2) друга половина XVII—XVIII ст.
§ 7. Найдавніші стилі в українській літературній мові. Періодизація української літературної мови. Офіційно-ділова література XVI — першої половини XVII ст. представляє всю Україну. Це зумовлено не тільки тим, що пам'ятки цього періоду хронологічно ближчі до наших днів, а й історичними обставинами, що склалися на той час,— боротьбокг українського народу проти польсько-шляхетського поневолення. До офіційно-ділового стилю належать протоколи засідань різного роду судів (замкових, земських, кацту-рових та ін.), актові книги міського самоврядування, які велися в кожному місті з магдебурзьким правом 03, окремі документи (грамоти приватних і урядових осіб, універсали королів, гетьманів, полковників, духівниці та ін.).
