История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
28 Див'.: Perwolf Ju Polaci a Rusini.— Osveta, 1881, s. 322,
34схильних "працювати у східнослов'янському письмецстві»79. У давньоукраїнських юридичних документах з території Галицької Русі зникають слова на означення руських державних устроїв типу бояри, воєводи, тивуни, дяци, смерда, вЬче, волость та ін., а натомість вводяться слова, що побутують на означення польських державних устроїв: земте (землте), рицар, шлмтич, панове рада, подсудокъ, писарь, подскарбии та ін.
Обмін рловами між польською і українською1 мовами в XIV— XV ст. був, очевидно, взаємний, але у зв'язку з відсутністю польських ділових документів із східнослов'янсько-польського погра-ниччя встановити міру українського впливу важко.
^Справжній розквіт дідової українсько-білоруської мови відбувається ц XV—XVI ст. у Великому князівстві Литовському, де, ця мова була єдиною урядовою^Руською мовою було здійснено три видання Литовського статуту: за Сигизмун-да І в 1529 р., за Сигизмунда-Августа в 1564 р. і за Сигизмунда III в 1588 р* У всіх трьох статутах відзначалося, що «пйсар земскии маеть по руску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не инымъ азыкомъ и словы». Перший польський переклад Литовського статуту, здійснений Мамонтовичем, побачив світ лише 1614 року 80. Участь у виробленні давньої ділової мови брали і українські, і білоруські землі. В літературі й досі не розв'язано питання про те, кому належить ця ділова мова: українцям чи білорусам. Є категоричні висловлення як на користь українців, так і на користь білорусів. Наприклад, проф. Й. Первольф 6yfc твердо переконаний, що західноруська (українсько-білоруська) ділова мова могла бути створена тільки на українській мовній базі, оскільки вона не відображає жодної виразної білоруської фонетичної риси: ні «акання», ні «дзекання» і «цекання» 81, хоч перше явище розвинулося, очевидно, ще до часів виникнення Київської Русі, а решта, на думку Є. Карського 82,— не пізніше XIV ст. Проте, зважаючи на стійкість давньоруської орфографічної системи, можна припускати, що ці явища могли й не знайти відображення в тодішній писемній практиці. З другого боку, немає підстав для категоричних тверджень про те, що ділова мова литовсько-руської держави була витвором білорусів 83. Це тим більше малоймовірно, бо ж в основу цієї актової мови лежала юридична мова, вироблена в Київській Русі і відбита в «Руській Правді». Не підтверджене фактами спостереження, нібито українські риси переважали в цих документах у XIV ст., а білоруські — у XV ст.84 Важко пристати й до протилежної
79 Шахматов А. А. Краткий очерк йстории малорусского (украинского) языка, с. 72.
80 Див.: Будилович А. Зазнач, працй, с« 223.
81 Perwolf J. Зазнач, праця, с. 314.
82 Див.: Карский Е. Ф. Белорусы. Язык белорусского народа? вып. I. M., 1955, с. 345.
83 Див.: Янкоуіскі Ф, Зазнач, праця, с. 43. х
84 Див.: Житеикий Я, Я. Очерк звуковой истории малорусского наречия. К„ 1876, с. 279—280,
2*
35думки, нібито ділова західноруська (українсько-білоруська) мова спершу відзначалася переважанням білоруського елемента, але «чимдалі більшої сили в ній набирав український елемент»85. У такому разі слід би було виключити абсолютно очевидну роль галицько-волин-ських земель у становленні цієї мови. Найбільш вірогідною і науково переконливою є думка, що ця мова, зберігаючи давньоруську основу, була спільно розвинута українцями і білорусами, а отже, може називатися українсько-білоруською, або білорусько-українською.
Помітний вплив на дальше вдосконалення українсько-білоруської ділової мови справила чеська юридична література, якої чимало з'явилося ще в XIII ст., за часів Карла IV. Від того часу відомі такі збірники, як «Rad prava zemskeho» і «Majestas Carolina». Лексичний вплив цих та інших документів відбився в Статуті короля Bojio-дислава II, даного Литві 1420—1423 pp. Тут можна знайти цілий ряд термінів чеського походження: роки (ч. roky), речник (ч.4 recnik), поводь — «позивач» (ч. povod), супоръ — «позваний» (ч. souper) та ін.
Чеські запозичення приходять в українську ділову мову не тільки з чеських юридичних документів, а й з польської урядової практики, в якій широко використовувалась чеська мова (поряд з латинською і давньою українсько-білоруською).
Отже, в українсько-білоруській діловій мові XIV—XV ст. виявлялися впливи західнослов'янських мов — чеської літературної і польської, представленої переважно в юридичній практиці.
Українсько-білоруська ділова мова XIV—XV ст. була неоднорідна за своїм лексичним складом, граматичною будовою і фонетичними особливостями. Щоправда, українсько-білоруські грамоти з цього погляду вивчалися ще мало, але й зібраного матеріалу уже досить, щоб підтвердити цей висновок 8в.
Серед фонетичних і граматичних рис, що відрізняють галицькі (а також написані в Польщі й Молдавії) грамоти від волинсько-київських та білоруських, JL А. Булаховський називає такі, як поплутання Ъ з і в перших та t з е в других, а також відповідно форми людий і людей, наявність «нового ятя» (нарожЪныа) і початки рефлексації о в галицьких і молдавських грамотах, чітке розрізнення ы та і в північно-західних документах і їх поплутання в молдавських та галицьких, закінчення -ot, -et у формах род. відм. одн. іменників жін. роду (русьскаЬ) у галицько-молдавських грамотах і їхні відповідники -оє, -єе у волинсько-київських та білоруський, частіше вживання флексії-мо в 1 ос. мн. дієслів у південно-західних документах, ніж у північно-західних і т. ін. 87