Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Одночасно в міру зростання культури широких мас населення
77 і поширення літературної моби вузькомісцеві слова поступова виходять з ужитку і зникають, а поряд з дим засвоюються лексичні норми літературної мови.
До використання діалектної лексики в літературній мові потрібно ставитися дуже обережно і вживати її лише тоді, коли це справді стилістично виправдано, дбаючи про те, щоб діалектизми не робили мову твору незрозумілою для читачів. З цього приводу О. М. Горький писав, що «місцеві вирази, «провінціалізми», дуже рідко збагачують літературну мову, частіше засмічують її, вводячи нехарактерні, незрозумілі слова»1. Однак з цього не випливає, що діалектизми взагалі не можуть уживатися в мові художньої літератури. Наведена думка М. Горького застерігає лише від зайвого захоплення діалектною лексикою, від використання її в художній мові без потреби, стилістично невмотивовано.
Крім місцевих слів, або лексичних діалектизмів, існують ще Асоціальні та професійні діалектизми, поширені в мові окремих суспільних груп населення чи в мові людей певної професії, наприклад, у мові колгоспників, міського населення, у мові шахтарів, моряків, рибалок, мисливців, лісорубів і т. д., до революції у мові дворянства, купецтва, духівництва. Створювали свою лексику й різні декласовані елементи, властиві буржуазному суспільству,— волоцюги, злодії, старці, які часто користувалися мовою, незрозумілою для сторонніх людей. Ця мова носить назву жаргону або арго. До арго-тизмів належать такі слова, як рубати — «їсти», буза— «чепуха», барахло — «речі», манатки — «білизна», «речі», сіно— «тютюн» (у мові злодіїв) і под.
Соціальні жаргонізми в літературі з почуттям міри можуть вживатися лише як художній засіб мовної характеристики героїв твору. В свій час у цій функції їх використовували І. Франко («Хлопська комісія»), І.Микитенко («Вуркагани») та ін. Вживання жаргонної лексики в авторській мові шкідливе й нічим не може бути виправдане.
В радянському суспільстві немає соціальних умов для виникнення різних жаргонізмів і арготизмів. Якщо вони як пережиток зрідка й трапляються у окремих осіб (буза, шпана, пацан, нарубався), то такі слова не тільки не збагачують їх словника, а лише засмічують його. Жаргонізми і арготизми, хоч іноді з стилістичною метою і вводяться до художнього твору, все ж перебувають поза межами літературної мови, і з ними потрібно вести рішучу боротьбу. «У числі велетенських завдань створення нової, соціалістичної культури,— писав О. М. Горький,— перед нами поставлене й завдання організації мови, очищення її від паразитивного мотлоху»2, до якого саме й належить жаргонна лексика.
IO М. Горький, Про літературу, K., 1954, стор. 397.
2 T а м же, стор. 476.
78 § 24. Фразеологія української мови
Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняються словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосполучення означає назву якогось одного поняття, воно виступає зрідка в термінології (антонів вогонь — «гангрена», Великий віз) та як власна географічна назва (Біла Церква, Вітрова Балка, Червоний Лиман). Синтаксичне словосполучення — це вільне граматично організоване за допомогою сурядного або підрядного зв'язку поєднання слів (батько і мати, широке поле, посіяли кукурудзу, підемо в гай).
Однак слова об'єднуються не тільки в вільні, а часто й у стійкі, або фразеологічні, словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів, або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати значення. Такі стійкі сполучення слів називаються фразеологічними одиницями, а їх сукупність становить фразеологію мови. До фразеології належать і усталені в мові звороти й вислови (мати на увазі, пасти задніх), і прислів'я, приказки та влучні вирази, або крилаті слова.
Єдиної класифікації фразеологічних одиниць у науці поки що не існує. JI. А. Булаховський, наприклад, всі фразеологічні звороти поділяє на дві групи: ідіоми, або ідіоматичні словосполучення, і фразеологізми, або фразеологічні одиниці1.
Ідіомами (від грецького слова idioma — особлива властивість) називаються стійкі звороти, специфічні для даної мови, що виражають єдине поняття. їх лексичне значення не збігається із значеннями тих слів, що входять до складу ідіоматичного звороту, воно дорівнює значенню одного слова. Так, приміром, ідіоматичний зворот замилювати очі своїм лексичним значенням дорівнює слову обдурювати, хоч дієслово замилювати й іменник очі, взяті окремо, зовсім не зв'язані з подібним значенням.
До ідіом в українській мові належать, наприклад, такі вирази, як вусом не веде, гріти руки, на всі заставки, дати гарбуза, пекти раки, наче у воду опущений, байдики бити і под. В ідіоматичних словосполученнях дуже часто виявляється національна специфіка мови, тому при перекладі ідіом з однієї мови на іншу не можна добирати лексичні відповідники до кожного слова окремо, а потрібно знайти такий зворот, який своїм значенням відповідав би ідіоматичному словосполученню, інакше кажучи, ідіоми дослівно з однієї мови на іншу взагалі не перекладаються. Так, згаданий вище ідіоматичний зворот української мови замилювати очі російською мовою перекладається втирать очки, а не замыливать глаза,
