Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
§ 50. СЛОВОТВІРНЕ ПРАВИЛО
Важливим поняттям словотворення є поняття словотвірного правила. Воно пов’язане з виявленням причиново-наслідкової залежності форманта від твірного слова, закономірностей у виборі твірних формантів. Слова в мові утворюються відповідно до певних правил. Словотвірне правило — це зумовленість вибору твірного фор-
107
манта сукупністю семантичних, фонематичних і морфемних ознак твірного слова. У лінгвістиці словотвірне правило формулюється у вигляді умовиводу, яким передається словотвірна закономірність, стале співвідношення між твірним словом і твірним формантом. Наприклад: 1) семантична зумовленість: при утворенні назв осіб твірне слово із значенням “музичний інструмент” зумовлює формант -ист (бандурист, флейтист), а із значенням “населений пункт” — формант -ець або -анин (херсонець, вінничанин); 2) фонематична зумовленість: при утворенні назв осіб твірне слово з основою на (ч) зумовлює тільки формант -ани (Січ — січани, Га-пич — галичани); 3) морфемна зумовленість: при утворенні назв жителів топоніми на -ець, -иц-я, -ич зумовлюють тільки формант -ан-и (Сілець — сільчани, Лохвиця — лохвичани, Галич — галичани), а топоніми на -ан-и — тільки формант -ц-і (Богородчани — богородчанці, Трояни — троянці). Отже, вихідними умовами словотвірного правила є семантичні, фонематичні і морфемні ознаки твірного слова. Зміна вихідних умов спричиняє зміну форманта.
За функцією розрізняють правила словотвірні і морфонологічні. Словотвірні правила регулюють вибір твірного форманта за допомогою структурно-семантичних ознак. Морфонологічні правила реалізують процес сполучуваності твірного форманта з основою твірного слова за допомогою морфонологічних явищ. Тому морфонологічні правила формуються внаслідок взаємодії твірного форманта з твірним словом. Наприклад, твірний формант -с'к-ий у відтопонім-них прикметниках складається з двох приголосних. Тому він не може з’єднуватися з основою твірного слова на два приголосних, оскільки сполука чотирьох приголосних не характерна для української мови: с. Ганусівк(а)+ськ-ий, с. Шевченка)+ськ-ий. Завершити словотвірний акт у цій ситуації дають змогу морфонологічні явища усічення й інтерфіксація, використання яких регулюється морфонологічними правилами: 1) якщо кінцевий приголосний твірної основи є “живим” морфом, то застосовується його усічення: Ганусів(ка)+ +ський, Дорожнян(ка)+ський; 2) якщо кінцевий приголосний твірної основи є субморфом або кореневим звуком, що не може усікатися, то застосовується інтерфікс з початковим голосним: с. Шевченка — шевченк+ів+ський, с. Полоиіки — полошк+ів+ський. Словотвірні і морфонологічні правила діють сукупно.
Зумовленість вибору твірного форманта, крім структур-но-семантичної, буває й узуальною (традиційною, звичаєвою).
108
Правила, в основу яких покладено структурну зумовленість, будуються за принципом додаткової дистрибуції. Вона передбачає, що в конкретних структурно-семантичних умовах єдино можливим є лише саме такий формант, а не інший: а) присвійні прикметники від назв людей — іменників II відміни утворюються за допомогою лише форманта -ів-(-ев-, -ов-)\ брат — братів, сват — сватів; б) присвійні прикметники від назв людей — іменників І відміни утворюються за допомогою лише форманта -ин-: сестра — сестр-ин, сваха — сваїи-ин. Тут вибір передбачуваний.
Правила, в основу яких покладено узуальну зумовленість, будуються за принципом контрастивної дистрибуції. Вона передбачає, що в певних структурно-семантичних умовах можливий і цей, і той, і інший формант, але за звичаєм вживається саме цей: від топонімів на -ів назви жителів можуть утворюватися і за допомогою формантів -ці, -ани, -чани (харківці, харків'яни, харківчани), але за нинішнім звичаєм (узусом) — Глухів — глухівчани. Узус може бути довготривалим (Одеса — одесити, хоч у художній літературі було й одесцї) і може змінюватися: первісно було глухівці, нині глухівчани; пор. первісно тернопільці, потім тернопільчани, нині починає вживатися тернополяни. Тут вибір непередбачуваний.
Кожна лексико-семантична група слів має свої правила словотворення, оскільки вони розрізняються семантикою, морфемною і фонемною структурою, акцентуаційними моделями. Однак дериватологія їх ще не сформулювала. Нині апробуються поки що правила словотворення відтопонім-них прикметників і правила словотворення назв жителів (див.: Складні питання сучасного українського правопису. — K.: Наук, думка, 1980. — С. 125—162).
§51. ТВІРНА ОСНОВА
Якщо зіставити словотвірну базу і похідне слово, то виявиться спільна для них частина, яка називається твірною основою: новий рік — новорічний (нов-...річ-), гімназія — гімназист (гімназ-).
У словотворенні це важливе явище, оскільки на нього спираються поняття про словотвірну пару однокореневих слів, словотвірний тип, словотвірну парадигму, словотвірне гніздо. Проте в літературі йому приділяється мало уваги, а інформація про нього нерідко носить некоректний характер: а) твірна основа ототожнюється зі словотвірною базою похідного слова; б) твірна основа розглядається як частина твірного або похідного слова; в) твірній основі приписується мотивуюча функція, тобто стверджується, що похідне
