Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
§ 53. СУФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ
Суфіксальним називається такий спосіб, при якому похідне слово утворюється за допомогою форманта, основним компонентом якого є суфікс. Він може бути субстанціальним або нульовим: а) такс-ист, сир-ець, вимик-ач, літ-ун;
б) спів-0, крик-0, тач-0, підпис-0. Тому розрізняють суфіксацію субстанціальну і нульову.
Суфіксальний спосіб є провідним в індоєвропейських мовах. Мабуть, найбільша кількість слів утворена саме суфіксальним способом.
Особливість суфіксального способу в тому, що він у процесі словотворення може взаємодіяти з іншими способами:
1) з префіксальним (по-домашн-ьому, по-дорож-ник, За-псілл-я)\
2) з основоскладанням (жовто-блакит-н-ий, білоцерківський, ясновид-ець, блюдолиз)', 3) з постфіксацією (отабор-и-ти-ся, гурт-ув-а-ти-ся, жереб-и-ти-ся, тел-и-ти-ся). Суфіксація може супроводжувати ономатизацію: Цорожнянка, Вербове, Долинеька.
Суфіксальний спосіб застосовується при утворенні всіх повнозначних частин мови, крім займенників: іменників — вмик-ач, переселен-ець, танцюр-иет; прикметників — капрон-ов-ий, денн-и-ий, борзи-янськ-ий; числівників — сем-ер-о; дієслова — жир-ува-ти, гик-а-ти; прислівників — ьивидк-о, три-чі, піїик-и.
116
Суфіксальні форманти приєднуються до основ майже всіх частин мови: іменникових — україн-ець, хат-инк-а, верб-иченьк-а, різдв-ян-ий; прикметникових — нов-ин-а, добр-от-а, рад-ість; числівникових — тр-ійк-а, п’ят-ірк-а, десят-к-а; займенникових — я-ка-ти, ти-ка-ти, сам-ець; дієслівних — чита-льн-я, деклам-атор, спів-ець; прислівникових — вчора-шн-ій, тут-ешн-ій; сполучникових — иіо-ка-ти, але-ка-ти; вигукових ох-а-ти, му-ка-ти, ну-ка-ти.
Суфіксальний спосіб виявляється найпродуктивнішим при творенні іменників, що пояснюється найбільшою кількістю іменникових суфіксів в українській мові (пор. в російській мові, за підрахунками 3. А. Потіхи, іменникових суфіксів — 406, прикметникових — 119, дієслівних — 26). Формант з одним і тим самим суфіксом може утворювати похідні лише однієї частини мови: -ець тільки іменники (жнець), -ськ-ий тільки прикметники (ітуристський), -ува-ти тільки дієслова (колядувати), -ічі (-ичї) тільки прислівники (ідвічі, тричі).
Субстанціальна суфіксація може бути: а) транспозиційною: жовтий — жовтизна, білий — білизна, синій — синь, червоний — червоніти; б) модифікаційною: жовтий — жовток, білий — біляк.
Субстанціальній суфіксації протистоїть нульова суфіксація, яку одні мовознавці визнають (Дж. Марчанд, В. В. До-патін), а інші відкидають (М. Докуліл, О. С. Кубрякова).
Нульова суфіксація — це утворення похідних слів за допомогою нульових суфіксів із нульовим закінченням (його називають безсуфіксним, регресивним, усіченням, десуфік-сацією, фонетичним способом). Сутність цього способу в тому, що твірне слово усікається і до усіченої частини додається нульовий суфікс із нульовим закінченням. При цьому можуть відбуватися зміна наголосу і чергування кінцевих приголосних: зрубати — зрубо, нарив(ати) — нариво, набіг(ати) — набігв, закид(ати) — закиде, пад(ати) — падьо (д : д'), різ(ати) — різьо (з : з'), помах(ати) — помахо, відсікати) — відсіче (к : ч).
За допомогою нульової суфіксації утворюються: 1) віддієслівні іменники із значенням опредметненої дії: відліт, розбіг, напад, розріз, прокол, перелом; розгін, підкоп, відвар, запас, обхват, розмах; 2) відприкметникові іменники із значенням опредметненої ознаки: гладь, гидь, слизь, даль, гниль, цвіль, пріль, рвань, погань, рань, зелень; 3) віддієслівні іменники із значенням конкретного предмета: причеп(ити) — причіп, ри(ти) — рів, ши(ти) — шов, перелаз(ити) — перелаз; 4) віддієслівні іменники із значенням особи: приста-
117
в(ити) — пристав, посил(ати) — посол, недоуч(ити) — недоук.
Дехто з дериватологів нульову суфіксацію називає безсуфіксним способом. Такі підстави існували лише до того часу, доки не було сформовано поняття нульового суфікса. З утвердженням цього поняття зникла й підстава для такої назви. До того ж термін “безсуфіксний” як назва способу словотворення нейприйнятний ще й тому, що він не вказує на носія словотвірного значення.
Інколи нульова суфіксація розглядається як усічення. Підставою для цього є процес відсікання кінцевих морфів твірного слова: нарив(ати) -> нарив, намив(ати) -> намив, підпал(ити) -> підпал. Проте тут усічення виконує морфонологічну функцію, а словотвірну — нульовий суфікс разом з нульовою флексією і зміною наголошення. Тому це нульова суфіксація. О. А. Земська і Ю. О. Карпенко виділяють в окремий спосіб усічення форми типу зам {замісник), зав (завідувач), маг (магнітофон), рок (рок-н-рол), лаб (лабораторія), а О. М. Тихонов відносить їх до абревіатурного способу. Очевидно, що в похідних цього типу формант має всі ознаки нульової суфіксації: 1) морфонологічне явище усічення твірної основи; 2) нульовий суфікс із значенням особи (зам, зав) та конкретних предметів (лаб, маг, року, 3) нульове закінчення із граматичним значенням іменника чоловічого роду (II відміна). Тому логічніше кваліфікувати їх як нульову суфіксацію. Ti похідні слова, які утворилися шляхом відкидання флексії і фонетичних змін основи (новый — новь, тихий — тишь), Б. М. Головін відносить до фонетичного способу. Такі утворення є і в українській мові: гнилий — гниль, рваний — рвань, зелений—зелень тощо. Історично в цих словах був субстанціальний суфікс -j- і субстанціальна флексія -ь, які, пом’якшивши кінцевий приголосний основи, перетворилися в нульовий суфікс і нульову флексію. Тут нульовий суфікс є носієм словотвірного значення — іменника жіночого роду із значенням опредметненої ознаки. А це суттєва ознака нульової суфіксації, при якій усічення прикметникових закінчень і фонетичні зміни кінцевого приголосного основи мають морфонологічний характер (а не дериваційний).
