Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
б) при морфолого-синтаксичному способі — переході одних частин мови в інші: майбутнє (життя) > майбутнє (наше майбутнє) — твірною основою є звуковий комплекс майбутнє; наречений (дієприкметник) > наречений (іменник); Сенів (син Сеня, присвійний прикметник від власного імені) > Сенів (прізвище);
в) при лексико-синтаксичному способі: сього дня > сьогодні — твірною основою є спільний звуковий комплекс; те саме в бік > вбік (прислівник), в глиб > вглиб (прислівник) тощо.
Отже, твірна основа не є заздалегідь даною до завершення дериваційного акту величиною, ця реальність не існує самостійно в мовній свідомості людей, її формування починається з вибору мотивуючого (твірної бази) й закінчується завершенням дериваційного акту, а тому виявляється в мотивуючому і мотивованому як їхня спільна семантико-струк-турна величина. Спрощене уявлення про те, що похідне слово утворюється від твірної основи (а не від іншого слова чи сполучення слів), неприйнятне тому, що воно не є адекватним реальному процесу творення похідних слів і суперечить науковій аксіомі про те, що словотвірні відношення — це відношення міжсловесні (Г. П. Циганенко).
§ 52. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
Науково прийнятного визначення способу словотворення сучасна лінгвістика ще не сформулювала. Існують такі визначення: 1) “Спосіб словотворення — це спосіб змінювання твірного слова чи словосполучення, внаслідок якого виникає нова лексична одиниця” або “формальна схема побудови похідного слова” (М. В. Нємченко); 2) “Способом словотворення називаються ті дії, які здійснює мова, утворюючи нове слово” (Б. М. Головін); 3) “Під способами словотворення слід розуміти тип словотворення або метод, за допомогою якого утворене те чи інше слово” (М. Д. Степанова); 4) “Способи словотворення — це узагальнено-дифе-ренційоване визначення того, як утворені й утворюються нові слова” (О. І. Моісеєв); 5) “Способи словотворення — це групи похідних слів, об’єднаних основним компонентом форманта” (О. М. Тихонов). Усі вони є робочими і якоюсь мірою розкривають поняття способу словотворення, але повністю не відповідають основним вимогам наукових дефініцій.
Найадекватнішим є визначення 1.1. Ковалика: “Під лінгвістичним поняттям “способи словотвору” розуміються струк-
112
турно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів. Способи словотворення — це комплексна система використання різних структурних словотворчих засобів ... утворення дериватем ... на всіх етапах розвитку мови”. “Спосіб словотворення — це більша, ніж словотвірний тип, одиниця класифікації, що об’єднує ряд типів, які характеризуються одним і тим самим видом форманта (префікс, суфікс, постфікс і т. п.) в абстрагуванні від конкретних матеріальних втілень цього форманта в різних типах” (Грама-тика-70).
Існує дві основні класифікації способів словотворення:
а) за лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотвірних засобів (словотвірних ресурсів), вона називається традиційною; б) за видом словотвірних формантів, точніше, за основними компонентами словотвірних формантів.
За лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотвірних засобів розрізняють морфологічний, мор-фолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-син-таксичний. Традиційна класифікація бере початок у працях В. М. Троїцького (1940), який розрізняв морфологічний, синтаксичний і семантичний способи. Теоретично обґрунтував та ввів у науковий і практичний обіг лексико-грама-тичну класифікацію В. В. Виноградов, доповнив її безсуфіксним (рваный — рвань, черный — чернь) та морфолого-син-таксичним способом. Пізніше її розширив М. М. Шанський, обґрунтувавши наявність ще й абреавіатурного способу.
За видом основних компонентів твірних формантів виділяються такі способи словотворення: 1) суфіксальний (ох+нучпь)', 2) префіксальний (пра+мова)\ 3) постфіксальний (навчати+ся)', 4) суфіксально-префіксальний (при+береж+ +ний)\ 5) суфіксально-постфіксальний (кристал+ізувати+ся)',
б) суфіксально-префіксально-постфіксальний (пере+морг+ +увати+ся)\ 7) префіксально-постфіксальний (на+їсти+ся)', 8) основоскладання (водомет)', 9) словоскладання (Іванго-род, швидко-швидко)', 10) абревіатурний (УТН); 11) зрощення (вельмишановний); 12) семантичний (“Таврія” — марка машини); 13) універбаційний (“Вечірка ”—“Вечірній Київ”); 14) конверсійний (наречена)', 15) флективний (Ярослава)', 16) акцентуаційний (замок — замок).
Існує практика поділяти всі способи словотворення на морфологічні і неморфологічні. До морфологічних відносили всі способи, при яких похідне слово утворювалося за допомогою морфем (суфіксальний, префіксальний, безафікс-
8 9-320
113
ний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний, абревіатурний, флективний, основоскладання), всі інші — до не-морфологічних. Звичайно, підстави для такого поділу були тоді, коли словотворення розглядалося як різновид морфологічних явищ, сам словотвір мислився як підрозділ морфології, а морф вважався твірною одиницею слова. Однак після того як словотворення осмислилося як самостійний рівень мови, коли було обгрунтовано поняття словотвірного форманта та вивчено його функції і дериватологія вийшла з-під опіки морфології, зникло наукове підгрунтя для поділу словотвірних способів на морфологічні і неморфологічні. До того ж, як слушно зауважує О. А. Земська, термін “морфологічні способи словотворення” не передає адекватно зміст означуваного поняття і спричиняє недоречні асоціації зі словом “морфологія”.
