Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
Словотвірна структура слова і його морфемна будова тісно пов’язані між собою. Морфемна будова слова формується словотворенням: позеленіти (по-зелен-і-ти) < зеленіти < зелений; морячка (мор-яч-к-а) < моряк < море. Але вони мають і суттєві відмінності: 1) морфемну будову мають усі слова, а словотвірну структуру — лише похідні (пор. земл-я і приземлення < приземлитися < приземлити < при землі);
2) морфемна будова слова — це єдність найменших значущих сегментів (морфів), а словотвірна структура — це єдність твірної основи і форманта, які' можуть бути поліморфними, тобто мати свою морфемну будову: прислівник по-мате-ринськ-ому (< материнський) утворений від основи мате-ринськ-, яка має чотири морфи (.мат-ер-ин-ськ-), за допомогою форманта (конфікса), який складається з двох морфів (по-...-ому).
Словотвірний такт є диференційною ознакою, яка відрізняє словотвірну парадигму від словотвірного гнізда (див. § 69).
105
§ 49. СЛОВОТВІРНА МОДЕЛЬ
У мовознавчій літературі немає чіткого визначення та- • ких лінгвістичних понять, як “словотвірна модель”, “словотвірний зразок”, а терміни “модель”, “тип”, “зразок” вживаються як синоніми, які наділяються тим змістом, що й поняття “тип”.
Одні дериватологи вважають, що “модель” — це структурна схема похідних слів з афіксами і категоріальною характеристикою твірної основи, наприклад: основа дієсло-ва+тель (+система флексій II відміни), основа прикметника+ ість (+система флексій III відміни) (Н. Янко-Триницька). Інші твердять, що “модель — це зразок, за яким конструюється основа, і водночас зразок, за яким вона уже сконструйована” (М. Д. Степанова).
Неоднозначно визначається і поняття “зразок”. “Зразок — це структурна схема похідних слів, у якій вказуються афікси і семантика твірної основи”. “Зразок — це різновид моделі, що визначається семантикою твірної основи й афіксами” (Н. Янко-Триницька). “Модель — це зразок, що служить стандартом (еталоном) для масового відтворення; те, що “тип”, “схема”, “парадигма”, “структура” (Т. В. Булигіна).
Недоліки цих визначень полягають у тому, що вони не визначають однозначно статус моделі і зразка, не вказують на їхню функцію, не наводять усіх компонентів моделі (зразка), не визначають послідовності зв’язку складових компонентів у моделі.
На наш погляд, модель і зразок — це структурно-зна-ченнєва схема похідного слова. І в цьому плані вони тотожні, а розрізняються лише за призначенням і функцією.
Зразок — це слово, явище, факт для наслідування при утворенні похідних безвідносно до правил і теорій словотворення. Словотворення за зразком — це утворення за аналогією: слово сінаж утворене за налогією до слова фураж.
Модель — це еталон структури слова, який імітує граматичну (дериваційну) правильність відповідно до певної теорії. Словотворення за моделлю — це утворення за правилами: якщо в топонімі наголос не падає на флексію і основа закінчується на [х], то прикметник від такого топоніма утворюється за допомогою суфікса -ськ-ий, перед яким х : с зливається з початковим звуком суфікса: Чорнухи — чорнусь-кий; якщо топонім закінчується на -н- після приголосного (*-ьн-), то прикметник утворюється за допомогою суфікса -ський (*-ьск-), при цьому звук [ь] в -ьск- занепадає як слабкий, а в -ьн- перетворюється на [е] як сильний: Рівне—рівен-ський (рівьн+ьский — рівненс’кий).
106
Складниками моделі є: 1) основа твірного слова як компонент семантичної бази похідного (тема похідного); 2) дериватор як носій нового значення похідного (рема похідного); 3) морфонологічні явища як засоби сполучуваності твірного слова з дериватором: вухо — вушний (тема вух-, рема -н-ий, морфонологічні явища х : ш і перехід наголосу з кореня на закінчення).
Моделі поділяються на групи за частинами мови похідних: іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові (Варшава, варшавський, варшавити, по-варшавськи). Кожна частина мови має свої моделі, оскільки кожна з них має свої власні суфікси. Розрізняються за моделями і частиномовні лексико-семантичні групи у зв’язку з відмінностями в семантиці і засобах її вираження. Наприклад: лексико-семантич-на група “особа за місцем проживання” має моделі на -ець (полтавець), -ани (харків'яни), -чани (конотопчани), -ичі (москвичі), -ити (одесити), -аки (туляки), а лексико-семантична група “особа за професією” — моделі на -тель (учитель), -ист (тракторист), -ик (будівельник), -ер (монтер), -ар (аптекар), -ач (викладач), -ант (музикант).
Словотвірні моделі розрізняються і за характером морфонологічних явищ. За цією ознакою виділяються моделі:
1) з усіченням (елізією) і без нього: Шебелинка—шебелин(ка)сь-кий, Харків — харківський; 2) з інтерфіксацією і без неї: Борз-на — борзн-ян-ський, Ніжин — ніжинський; 3) з чергуванням і без нього: Кривий Ріг — криворізький, Полтава — полтавський; 4) з накладанням і без нього: Одеса — одеський (одес+ський), Глухів—глухівський; 5) зі зміною наголосу і без неї: Одеса — одесити, Херсон — херсонці.
Модель можна розглядати як у статиці, так і в динаміці. З погляду статики модель — це структурно-значеннєва схема похідного слова. З погляду динамічної (функціональної) модель — це сукупність послідовно виконуваних зі складниками потенційного слова за певними правилами значеннєво і структурно вмотивованих словотвірних процедур, які зумовлюють утворення потрібного слова.
