Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
У працях 1.1. Ковалика, О. А. Земської та інших дерива-тологів залежно від кількості твірних основ у похідних словах способи словотворення поділяються на дві групи. До першої групи належать способи творення слів з однією твірною основою, до другої — способи творення слів з кількома твірними основами (словоскладання, основоскладання, зрощення, абревіація, універбація). Сама собою ця класифікація не є надто плідною в пізнанні словотвірних закономірностей. Ta не це її слабке місце. Річ у тім, що вона вступає в суперечність з науковим уявленням про словотвірну структуру похідного слова як про бінарну величину — твірна основа + формант. Якщо визнати, що похідне слово може мати кілька твірних основ (твірна основа + твірна основа + +формант), то це означає оголосити псевдонауковою в лінгвістиці одну з фундаментальних закономірностей про бінарний характер мовних явищ і процесів розвитку, а у філософії відкинути єдність діалектичних протилежностей як форму існування і розвитку явищ природи.
Крім того, твердження про те, що у твірному слові може бути кілька твірних основ, вступає у суперечність і з поняттям про словотвірне значення. Відомо, що словотвірне значення формується внаслідок взаємодії форманта з твірною основою. Якщо твірних основ кілька (а вони різні за значенням — пор. чорнобривці < чорні брови), то в похідному слові слід чекати і кілька словотвірних значень. А це нонсенс.
У похідному слові одне словотвірне значення і одна твірна основа, але вона може складатися з кількох лексичних основ (чорнобривці квіти — чорн+о+брив+ці, білосніжний колір — біл+о+сніж+ний). Тому в похідних словах немає диференційної ознаки для класифікації способів слово-
114
творення за кількістю твірних основ у похідному слові. Але явище кількості лексичних основ (не твірних основ) у слові як семантичній одиниці може бути диференційною ознакою для поділу слів на прості і складні: якщо в слові є одна лексична основа, то таке слово називається простим (туман, пшениця); якщо ж у слові є кілька лексичних основ або їх частин, то воно називається складним (синьоокий, нововоло-димирівський, завгосп, рибартіль, облагробуд). Способи словотворення можуть розрізнятися за кількістю лексичних основ або їхніх частин у твірній основі: у складних словах чорнобривці, білосніжний є по одній твірній основі — чорн-... ...-брив-..., біл-...-сніж-, кожна з яких складається з двох лексичних (чорн+о+брив-, біл+о+сніж-), а у простих словах туманний, сніговик також по одній твірній основі (туман-, снігов-), але кожна з них складається з однієї лексичної основи.
За наявністю чи відсутністю афіксів у складі словотвірних формантів способи словотворення поділяються на афікс-ні і безафіксні. Якщо в складі словотвірного форманта є афікс (субстанціальний або нульовий), то відповідний спосіб словотворення називається афіксним (суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, конверсійний, флективний). Якщо ж у складі словотвірного форманта немає афіксів, то відповідний спосіб називається безафіксним (чисте словоскладання, зрощення, акцентуаційний, абревіаційний).
На думку О. А. Земської, поняття “спосіб словотворення” в синхронному і діахронному планах має різний зміст. У діахронному словотворі воно відповідає на питання, за допомогою яких засобів і яким шляхом утворилося похідне слово. У синхронному словотворі воно відповідає на питання, за допомогою яких засобів виражається словотвірне (дериваційне) значення похідного слова. Тому О. А. Земська вважає, що на сучасному етапі вивчення словотвору принципово важливим є розмежування діахронних і синхронних способів словотворення. Однак практично здійснити це розмежування їй не вдалося: один і той самий спосіб у неї може бути і синхронним і діахронним: зрощення типу сумасшедший — діахронний лексико-синтаксичний спосіб, а зрощення долгоиграющий — синхронний лексико-синтаксичний спосіб; перехід однієї частини мови в іншу типу прийменника благодаря — синхронний морфолого-синтаксичний спосіб, а перехід внаслідок тривалого історичного періоду — діахронний морфолого-синтаксичний спосіб.
На думку Г. О. Ніколаєва, спосіб словотворення безпосередньо пов’язаний з дериваційним процесом, тому будь-який
8*9-320
115
спосіб словотворення діахронний. Поділ способів на діах-ронні й синхронні невиправданий, тому що всі похідні слова, незалежно від способу їхнього творення, є результатом словотвірних процесів і тому перебувають в однакових відношеннях щодо сучасної словотвірної системи.
За переконанням І. І. Ковалика, наявні способи словотворення у мові використовуються на різних етапах її розвитку, тому й немає достатніх підстав для того, щоб одні способи словотворення кваліфікувати діахронними, а інші синхронними, тому що способи словотворення по суті є пан-хронними. З цього погляду не можна плутати чи ототожнювати способи словотворення з аспектом вивчення словотворення, який дійсно може бути і синхронним, і діахронним.
Сутність самих способів словотворення і при синхронному і при діахронному аспектах залишається однією й тією самою, а провідні способи словотворення — суфіксація і основоскладання — діють з часів праіндоєвропейської мови і понині. Різною буває лише їхня активність у певні періоди історії.
