Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Обидва ці підходи мають і свої переваги, і свої недоліки. Функціональний підхід у силу своїх висхідних положень про стабільність культурних систем менше уваги приділяє культурним змінам та відхиленням. Конфліктний підхід розкриває протиріччя культури, аналізує джерела розвитку. Разом з тим, він надміру підкреслює відмінності культур, не бачить спільних рис.
Цілком очевидно, що для забезпечення більш повного аналізу необхідно сполучати елементи різних підходів.
Свого часу спробу поєднати конфліктну та функціональну теорії зробив Р. Мертон. Він ввів поняття напруженості, взявши його з теорії конфлікту і застосувавши до загального функціонального підходу. Продовжуючи цю тенденцію, Л. Козер підкреслює функціональність самого конфлікту.
У вітчизняній філософській та соціологічний літературі часом протиставлялися два підходи до характерне тики культури. Вона розглядалася або як творча діяльність, або як спосіб (технологія) діяльності [5]. На ділі ж ці підходи доповнюють один одний. Культура як спосіб освоєння світу забезпечує творчий, перебудовчий характер діяльності.
Зміни культури
Культура не є застиглою, раз назавжди даною. Вона змінюється в міру розвитку потреб суспільства. І ці зміни пов'язані зі взаємодією внутрішнього саморозвитку культури та зовнішніх факторів.
Зміни в культурі відбуваються і під впливом взаємодії розвитку різних культур. Цікаві у цьому плані матеріали Міжнародного проекту "Очікуючи на зміни в Європі", розробленого Міжнародним дослідницьким інститутом соціальних змін. Порівняння
80
цінностей відповідних російських та європейських когорт свідчить, що відмінностей між ними стає менше, особливо в молодому віці. Нові покоління, що формуються у сучасних умовах, активно оволодівають рядом західних соціокультурних стандартів, приписів, норм поведінки Однак це не виключає своєрідності і навіть унікальності російської ментальності [3, с. 1Я, 19).
Соціальні зміни виявляються у виникненні або зникненні певних елементів культури, трансформації внутрішніх та зовнішніх зв'язків, котрі знаходять своє відображення у способі житія індивідів.
Соціальні зміни універсальні та разом з тим варіабельні. Рівні, швидкість соціальних змін зростають з розвитком суспільства. Вони можуть бути стихійними і запланованими, різнитися за тривалістю та соціальними наслідками, мати докорінний чи поверхневий характер, суперечливий та несуперечливии.
Розглянуті в динаміці соціальні зміни являють собою соціальний процес. Розрізняють соціальні процеси функціонування, котрі забезпечують відтворення якісного стану об'єкту, та соціальні процеси розвитку, котрі обумовлюють перехід до якісно нового стану.
Розвиток — це не що інше, як незворотні закономірні зміни (складу, структури), тобто такі, що носять характер докорінних, якісних. За направленістю розвиток може бути прогресивним та регресивним.
У соціологічній літературі розмежовуються два типи соціальних механізмів зміни, розвитку: еволюційний та революційний, та, відповідно, формулюються два методологічних підходи до аналізу змін.
При цьому еволюційні процеси трактуються як поступові, повільні, плавні кількісно-якісні перетворення, революційні — як відносно швидкі, докорінні якісні зміни. Ці підходи виходять з ідеї поступальною розвитку як переходу від простого до складного, від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого.
Найбільш повно еволюційний підхід представлений у Г. Спенсера, який розглядає історичний процес як частину глобальної еволюції світу. Критерієм проі-ресу Г. Спенсер вважав ускладнення соціальної організації суспільства.
Е. Дюркгейм, розвиваючи ці ідеї, обґрунтовує положення про те, що причиною та результатом зростаючого ускладнення суспільства є розподіл праці.
81
Представники еволюційного підходу розглядають розвиток суспільства як поступовий перехід від традиційного до сучасного суспільства. У ф. Тьонніса в книзі "Община та суспільство" критерієм прогресу названа зміна в системі зв'язків і типові регуляції поведінки. Якщо для традиційного суспільства, за Ф. Тьоннісом, характерні нерозвинена спеціалізація, особливе значення сім'ї та общини, общинних цінностей та релігії, то для сучасного суспільства характерне виникнення спеціалізованої професійної діяльності, крупних об'єднань людей, послаблення соціальної солідарності, орієнтація на особисту вигоду. Якщо регуляція поведінки в традиційному суспільстві здійснюється більше на основі звичаю, то в сучасному суспільстві переважає регуляція на основі формалізованих правових норм.
На основі порівняння традиційного та сучасного суспільств виникла й теорія індустріального суспільства, популярна у 60-тих роках. Американський економіст та соціолог У. Ростоу у книзі "Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест" говорить про п'ять стадій еволюції суспільства: 1) традиційне суспільство — від первісного суспільства до 1780 року (час створення парової машини); 2) стадія підготовки переходу до індустріального суспільства; 3) індустріальне суспільство; 4) стадія зрілості індустріального суспільства; 5) стадія масового споживання. Критерій прогресу за Ростоу — зміни в характері виробництва та споживання.
