История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Виникнення нової фонеми /д/ відповідно до давніх /о/, /е/ викликало деякі зміни в сполучуваності голосних і приголосних фонем в українській мові. Воно далі розширило можливості сполучування палатальних приголосних фонем з наступною голосною за рахунок поєднання в слові /d'/, /і/J, /z7, /s7, /с'/, /п'/, /17, /г7 з подальшою фонемою /і/: /d'i/, IViI9 /z'i/, /s'i/ і т, д. У давньоруській мові фонема /е/ сполучалась з попередніми твердими /d/, Itl9 /z/, /s/ та ін. у їх напівпалаталізованому звуковому варіанті. Звук [і], що виник в українській мові з [ё], у всіх її говорах палаталізував приголосні [d], [t], [z], [s], [с], [n], [J], [г]: [т'іітка], [с'ім], [н'іс] ч- [нёс]... Перед [о] всі приголосні вимовлялись, звичайно, як звуки непалаталізова-ні. Перед [і], що розвинувся з [о], палаталізація приголосних у різних діалектах української мови виявилась неоднаково. Якщо губні, задньоязикові та /г/ перед [і] з [о] звичайно напівпалаталізувалися в усіх українських говорах, то [d], [t], [z], [s], [с], [n], [I] в одних говорах (у переважній більшості південно-східних та деяких південно-західних, зокрема південноподільських і багатьом бойківських), повністю палаталізувалися — [д'іл], [т'ік], [н'і'с], [с'іл']... ч- [дбл], [ток], [нбч], [сол'] 375, а в інших зберегли непалаталізовану вимову — [діл], [тік], [ніч], [сіл']... У сучасній українській літературній мові стала в такій позиції звичайною палаталізована вимова зубних, як і [г]. Ці фонетичні зміни були тією ochoboio, що визначила розширення сполучуваності м'яких приголосних фонем з подальшою /і/, хоч на таку сполучуваність накладається деяке діалектне обмеження.
§ 76. Зміна [о] в [а]. Явище акання, тобто реалізації ненаголоше-ної фонеми /о/ в голосному [а], українському вокалізмові, крім частини говорів північної діалектної групи, не властиве. Воно поширене лише на північній території лівобережнополіських та спорадично, головним чином, на північно-східній території правобереж-нополіських говорів. Виникло це явище внаслідок впливу білоруських говорів на суміжні з ними українські. Акання відбивають і деякі
375 У деяких говорах перед [і] з [о] зубні приголосні вимовляються як палаталізовані лише тоді, коли перед ними немає інших приголосних: [под' і'л], [потік], [нйіч], [с'їк], [стол'Іу]... У позиції ж після іншого приголосного вони перед [і] з [о] зберігають свою непалатальність: [стіл], [сніг], [стій]. Це пояснюється тим, що процесові палаталізації перед [і] легше піддаються зубні, незалежні від інших непалатальних приголосних. Попередній непалатальний приголосний гальмує, затримує, звичайно, палаталізацію наступного, хоч і не Може її повністю нейтралізувати.
287 староукраїнські писемні пам'ятки північно-східного походження, наприклад, .«Актові книги стародубського міського уряду другої половини XVII ст.»: засланялъся, Фама, Сыраквашы, бвдакимъ, по щакахъ, чаботные, власного, рочнаго, славетного та ін.376.
Проте є в українській мові група слів, у яких наголошений етимологічний /о/ змінився на /а/ в усіх або принаймні в переважній більшості її говорів, як-от: багатий, гаразд, гарячий, кажан, калач, калачики, калатати, каламутний, качан, хазяїн, халява, чабан та ін. Зрідка це фонетичне явище засвідчується ще в давньоруських писемних пам'ятках, найдавніше в Новгородській Путятиній мінеї XI ст.: багатьство (22), багатьно (2 зв.). На думку А. Ю. Кримського 377, JI. А. Булаховського 378 та інших дослідників, це слово потрапило на північ давньої Русі з півдня, з київських говорів. Дуже рано фіксується з [а] іменник монастырь (з гр. p,ovacm]pia) і похідні від нього: монастырю (Ізб. 1076, 22 зв.), монастырь (14), манас-тырьхъ, також манастырьскыи (22), манастырЪ (ПВЛ, 33), монастырь, манастыреве (102). Проте цей же іменник поширений в давньоруській мові також з [о], а в староукраїнській з [а], [о] і [у]: монастыреве (ЛІ, 288); манастыремъ (Р., гр. 1394, 54), монастырь (гр. 1404, 68), монастырю (гр. 1415, 87); монастыру (Рус., гр. 1422, 76), монастыремъ (Р., гр. 1424, 99), монастыри (гр: 1446, 155), мунастыръ (гр. 1378, 26), монастыръ і манастьср (Бер. Лекс. 1627, 65).
І все ж, хоч поодинокі приклади з [а] відповідно до етимологічного [о] засвідчують у слові монастир і корені богат- ще пам'ятки давньоруської писемності, це фонетичне явище в тому вияві, як воно функціонує тепер, склалося на грунті української мови. У староукраїнських пам'ятках [а] на місці етимологічного [о] в цій позиції, починаючи з XV ст., трапляється вже досить часто: багатьство (Волин. апостол, XV, 98 зв.), багатим (121), гаразд (КА, 1560, 461), гарачий, гарачост (604), гарачого (Луц. XVII, 9), гараздъ (Бер. Лекс., 1627, 7), гараздъ (К. 3. к. XVII — п. XVIII, 232), гарячого (227), багато (216), калачъ (22), багатствахъ (С., XVIII, I, 14), хозяина (II, 104), багато (І. Некр., XVIII, 31).
Перехід [о] в [а] перед складом з наступним наголошеним [а] в свій час О. О. Потебня пояснив як наслідок регресивної асиміляції 379: богато ->• багато, гораздъ ->¦ гаразд, колачь калач, ко-жанъ ->¦ кажан, холява ->¦ халява. Здебільшого так пояснюється це фонетичне явище і пізніше. Однак ще С. М. Кульбакін заперечив
