История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Залежність від наголосу рефлексації [а] після м'яких приголосних властива й деяким, хоч і небагатьом, бойківським говорам, у яких наголошений [а] в такій позиіідї зберігається, а в ненаголоше-
е
ній переходить в [і], [и], [и]: [ч'ас], [ж'аіба], [ш'аіпка], [мн'аіср],
и
[л':аІти], [jalMa], [с'вйаїто], [тел'аі], [жит'аі], але [деів'іт'], [учуїс'і], [залеіж'іти], [запр'ечиї]; іноді така залежність обмежується лише позицією після шиплячих: [ч'ісуі], [ч'исуі], [ш'інуваїти], [шинуваї-ти] та ін.395
Зміна [а] в [е] чи інший голосний переднього ряду в деяких сучасних південно-західних говорах не поширюється на закінчення, іноді не відбувається після [j] або на стику морфем, часто виявляє лексичне обмеження.
Староукраїнські пам'ятки південно-західного і північного походження відбивають явище переходу [а] в [е] після м'яких приголосних написанням літер є і ъ на місці а і а, напр.: утегать, пЪнези (ВС, 1347; АЗР, 1,5), пЪнезя (11), десетиньї (М., гр. к. XIV — п. XV, 37), хомЪковичь (Р., гр. 1398, 57), кнЪзъ (гр. 1401, 66); челЬди (Рус., гр. 1434, 90), въсетму, вьсєши, не боєсе (гр. 1400, 136), проклет, учєстїє, чєдох (137), кто сЪ покуситъ възгЬти (гр. 1443, 26), въсЪкои (гр. 1456, 105), мгнЪчих, десЪт (гр. 1460, 112), гШгнулъ, оузЪти (113),наимЪ(гр. 1471, 119) замість на имш, урЪдник(гр. 1472, 121), тЪгали, кнЬгиню (гр. 1474, 122), присягнути (123), свєтого (On. Київ, з., 1552; АЮЗР, VII, 1, 119); оглєдати (Є. Her., 1581, 34), сні лєкати (52), хотечи (54), мЬсєца (56), хвалєчи (62), жедали (69), свєтого, слышели (57); пєтдєсят, петнадцат, просєчи (АЖ, 1582, 44) ? выпрегла (J583, 45), поєсь, памети, присеги, тисєча, не принев-Uibi (49), не хотечи (53), звезавъ (60), повєзати (62), десетъ (67),
894 Див.: Залеський А. М. Вокалізм південно-західних говорів української мови, с. 90—97. N
89$ Див.: Бандрівський Д. Т. Говірки Надбузького району Львівської області, с. 811.
294 кнєгиню, єрмяк (71), деветъ (1584, 90), просєчи (77), доводєчи (92), бачєчи (93), видєчи (95), чинєчи (99), мовєчи, огледати, поведелъ (141), стрЪленую (87), Костентинъ (89); оглєдал (Бер., 1616, 62); намети (гр. 1486, АЮЗР, VII, 1, 34), тисеча, петнадцатого, хотечи (гр. 1542, 75); просєчи, огледавиїи, десетину, свєтого, вмеиіатисе (Лист 1539; АЮЗР, I, VI, 27), прилегла, присегати (28), звезавиїи (Скарга 1598; там, 224), іечьменга (Інвентар 1600, там, 299), осегнувшы (Лист 1605; там, 358), светоXПр. ЛСБ, 1616; АЮЗР, I, XI, 83), грозечы, радечи, просечы (Пр. ЛСБ, 1641; там, 143), чесословчик (Пр. ЛСБ, 1664; там, 238), взела (Пр. -роз. кн. ЛСБ, там, 1631, 376), чесом (К. 3., к. XVIII — п. XVIII, 168), рєбое (239).
Звук [е] з [а] після палатальних приголосних відомий не лише українським, а й багатьом північноросійським говорам, зрідка також південноросійським та білоруським. Однак, зважаючи на показання сучасних говорів і свідчення писемних пам'яток, з певністю можна стверджувати, що процес зміни [а] в [е] не становив загального фонетичного явища для східнослов'янських діалектів, у різних говорах чи їх групах він виникав і розвивався незалежно від інших, зберігаючи свій локальний характер.
Зміна [а] в [е] після палатальних та між палатальними приголосними пов'язана з просуненням артикуляції голосного в такій позиції вперед і в напрямі до верхнього підняття, внаслідок чого і виник звук[е], а при дальшому просуненні її в тому ж напрямі — звук [і].
На думку Є. K. Тимченка, випадки звуження етимологічного [а] й переходу його в [е], а далі й в [і] у північних та південно-західних говорах української мови потрібно відрізняти від збереження давнього [е] після споконвічно м'яких шиплячих та [j]: чес, чіс, кричєти, держети, cmojemu, жеба тощо 396. Територія рефлексації [а] після палаталізованих приголосних як [е] чи [і] в основному та сама незалежно від його походження. Тому видається зовсім необгрунтованою гіпотеза про збереження в діалектах, які знають зміну [а] [е] після шиплячих та [j], на відміну від позиції після інших м'яких приголосних* давнього [е] з [ё]. Процес переходу [а] в [е] після м'яких приголосних в окремих східнослов'янських говорах належить до фонетичних явищ пізнішого часу, ніж зміна [б] в [а] після шиплячих та [j]. Між цими процесами немає будь-якого генетичного зв'язку, і вони не моі;ли відбуватися паралельно. Другий з них реалізувався ще на спільнослов'янському грунті, й усі східнослов'янські діалекти успадкували його наслідки, тобто в позиції після шиплячих та [j] в них вимовлявся не довгий [Є], а на його місці голосний [а], що своєю артикуляцією не відрізнявся від етимологічного [а] та [а] з [а] [<- <j]. Таким чином, розвиток голосного [а] в цих діалектах залежав не від його походження, а від фонетичних умов, у якгіх він перебував.
У південно-західних говорах української мови, як і в усіх інших східнослов'янських, у яких пересування артикуляції [а] в сферу голосних переднього ряду не залежить від наголосу, воно зумовлене,
59S Див.: Тимченко 6. K. Курс історії українського язика, с, 120*
295 певно, високим ступенем палаталізації попередніх приголосних, вищим, ніж у тих говорах, що такого пересування не знають. Для них і тепер характерна така якість приголосних, зокрема в них сильніше, ніж в інших українських говорах, палаталізуються передньоязикові [z], [s], [с], що вимовляються звичайно як [zml [s'l, [s"]; вони зберігають.палатальні шиплячі^ а часто й [г']; якщо ж звук [г'] депалаталізувався, то після нього здебільшого, як і після губних, виділився [j], що перебрав на себе його палатальність: [nopjel-док].
