История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У деяких словах відбулася зміна [е] на [а] після, шиплячих перед складом з голосним переднього ряду: часник, діал. чапіга, чабрець, відчапити, пиіаниця та ін. Всі такі слова відомі як північним, так і багатьом західноукраїнським говорам. Іноді після шиплячих артикуляція голосного [е] знижується до [а] також і перед складом з непереднім голосним: часати, щака тощо 391. Очевидно, шиплячі в процесі їх депалаталізації теж вплинули на наступний голосний [е], зумовивши зниження й пересунення назад його творення. Під впливом цих говорів іменник часник закріпився і в літературній мові (пор. блр. часнок), хоч у більшості південно-за-хідних говорів поширена вимова чесник і чісник (Ж., II, 1069).
Зміну [е] на [а] у власному іменнику Оксана (діал. Оксеня, Ксеня) пояснюють аналогією до іменників типу Тетяна 392.
Звук [а] в іменнику лящ (рос. лещ, блр. лещ, п. leszcz) Л. А. Булаховський пояснює впливом фонетики «акаючих російських говорів Дону, звідки в старовину йшли певні сорти риби»: ляща, лящу із леща, лещу. З непрямих форм, у яких [е] змінився в [а] в ненаголошеній позиції, вимова з [а] поширилась і в наз. відм. під наголосом: лящ 393. Проте таке припущення ще потребує додаткової аргу-
388 Див.: Залеський А. М. Вокалізм південно-західних говорів української мови. K., 1973, с. 84—85.
389 Див.: Булаховський Jl. А. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного утворення, с. 94.
890 Там же, с. 94.
391 Див.: Залеський А. М. Зазнач, праця, с. 85.
392 Див.: Тимченко Є. К. Курс історії українського язика, с. 125.
393 Див.: Булаховський JI. А. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного утворення, с. 94.
292 ментації, тим більше що в південноросійських говорах під наголосом зберігається вимова лещ.
Українським діалектам, зокрема правобережним, широко відома вимова [а] на місці давнього [е] в дієприкметниковому суфіксі [єн]: роблячий, криіианий, коиіаний, несяний, привезяний та ін. Голосний [а] тут нефонетичного походження, виник він за аналогією до дієприкметникових форм на -аний (-яний): писаний, сказаний, поламаний, настояний.
§ 78. Зміна [а] на [е]. Звук [а] після м'яких приголосних зберігся не на всьому обширі української мови, в окремих діалектах він змінився в [е] або інший голосний переднього творення, причому умови його переходу в новий голосний у різних говорах можуть бути відмінні.
Українська мова успадкувала від давньоруської у позиції після м'яких приголосних звук [а] різного походження. З цього погляду в ній розрізняється:
1. [а] етимологічний: як, яблуко, буря [jaK], Цаіблуко], [буїр'а];
2. [а], що розвинувся з давньоруського [а], який походить з [§]:
и
п'ять, теля, люблять [njaT'], [тел'а], [л'уібл'ат'];
и
3. [а] з [є]: час, лежати, стояти [час], [лежа І ти], [cTojalin];
4. [а] з [е]: життя, знання [жит':аІ], [знан':аІ].
У південно-східних говорах та великій частині південно-захід-них (подільських, східноволинських та ін.) голосний [а] незалежно від наголосу, походження й позиції в слові після палатальних та шиплячих приголосних не втрачає властивої йому артикуляції й не трансформується в інший голосний (яблуко, десять, кричати, життя). Але в північних говорах у такій позиції [а] послідовно зберігається лише під наголосом (як, ягода, кричать, лоиш, теля), а в ненаголошеному складі його артикуляція пересувається в сферу творення голосних переднього ряду, і він змінюється в [е]: егня, ерина, дёсеть, колодіз, паметь, вони ходеть, ндсеть [jera'al], [jepn-наї], [деісет'], [колоідез], [паїмет'], [хоідет'], [ноісет'].
Окремі північні діалекти, зберігаючи залежність рефлексації [а] від наголосу, реалізують цю залежність дещо інакше,, ніж у всій іншій масі північних говорів. З цього погляду виділяється частина волинсько-поліських та надбузько-поліські говори, в яких, хоч тепер і непослідовно, під наголосом після всіх м'яких передньоязикових приголосних [а] змінився на [е], а в ненаголошеній позиції зберігся: [уз'еіу], [з'ет'], [т'еїжко], [жит'е], того [дн'е], [пр'еїжа], [ж'еіба], Цеіблуко], [cTojey], [ж'ел'], [ж'ер], [ж'ил'], [ж'ир] і [уз'а-
е
лиі], [т'ажкиїі], []'аринаІ].
У наддністрянських, буковинських, покутських, східноволинських, надсянських (головним чином, на східній території їх поширення) та деяких інших говорах південно-західної діалектної групи голосний [а] в позиції після м'яких приголосних змінюється в [е],
е і
а часто й в [и], [і] або [и], [и] незалежно від наголосу й походження:
293 е
[jerH'el], [тил'еі], [уз'еіу], [ч'ес], [ш'е'пка], [ж'еіба], [душ'еі],
е
[д'і^ч'еі], [паїм'ет'}, [р'ебиіі], [жит'еї], [нас'іін'е], вони [хоід'ет'];
VL И
[тел'иі], [уз'иіу], [ч'ис], [ш'иіпка], [ж'иіба], вони [хоід'ит'], [тел'іі],
и е е е
[уз'ііу], [ч'іс], [ш'ііпка], вони [хоід'іт']; [тел'иі], [уз'иіу], [ч'ис];
и і і і
[тел'иі], [уз'иіу], [ч'ис]. Проте в окремих південно-західних говорах, наприклад східнокарпатських, характер трансформації [а] зумовлюється, як і в північних, наголошеною чи ненаголошеною позицією, У ненаголош^ному складі [а] після м'яких приголосних переходить у них в [а], звук переднього ряду середньо-низького підняття: ]y3'aly], [ч'ас], [ж'аіба], [ш'а!пка],[п']ат'], [jalMa], ^аіблу-ко]; у ненаголошеному — він змінюється в [і]: Цікеїі], Ціч'м'іїн']; [деіс'іт'] 394.
