Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 157

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 151 152 153 154 155 156 < 157 > 158 159 160 161 162 163 .. 196 >> Следующая


У У У

близький до голосного високого підняття [и]: [головаї], [короіва],

У у У У У У У

[новиій], [комуі], [TBojyl], [добаї], [соб'іі], [тоб'іі], [донеісти],

У

[побиїти]. У частині південно-західних говорів, зокрема в багатьох наддністрянських, буковинських, подільських, надсянських, деяких

297 волинських, ненаголошений [о] повністю зливається з [и]: вубруїч, суро\чка, студо\ла, еуспо\дар, вулоЫут, тулоїчут, [кун'оїм], [ку-вал'оїм], [кувал'аїм], зураї, [кумар'іі], вдувёц, кулёса, кувалёви, нужём, крупйва, вусйка, вузйли, гурйт 397, убід (обід), нура, в убох, вуда, будувати, кужух 398.

Для багатьох південно-східних говорів властиве помірне укання, тобто лише деяке наближення вимови ненаголошеного [о] до [и], причому не в усіх позиціях, а тільки перед голосними верхнього підняття [и] та [і], зрідка [у]. В одних говорах таке наближення ненаголошеного [о] до [и] сильніше виявлене, як, наприклад, у слобожанських, а в інших — воно менш помітне, особливо перед [і]

Oo OO о о у

та [у]: [хумут], [кужух], [туб'і], [худ'імо], [пулин], [булит']; [хо-

У У

мут], [кожух], [тоб'і], [тоб'і], [полин]. Північним говорам української мови, крім вблинсько-поліських, наближення вимови [о] до [и] не властиве.

Можливість зближення ненаголошеного [о] з [и] закладена в природі його артикуляції. Як і [и], він належить до голосних заднього ряду, лабіалізований, утворений при великому ротовому й малому фарингальному резонаторі. Відрізняється [о] від [и] лише меншим ступенем лабіалізації, трохи нижчим при його артикуляції загальним положенням язика, дещо меншим просуненням вперед спинкц і кореня язика, а значить і трохи меншою загальною довжиною резонатора. Отже, при відносно незначній зміні положення язика при артикуляції [о] та посиленні його лабіалізації, що можливе в ненаголошеній позиції, коли звуковий вияв диференціальних ознак фонеми послаблюється, він легко може зближуватися з голосним [и].

Наближення вимови [о] до [и] засвідчують Ще деякі давньоруські писемні пам'ятки південного походження, наприклад, оусквьрнилъсм (Ізб. 1073, 28 зэ.)# оучистивьиієсл (38), оумьноуїж мьсслык (132), сытостьяк оутробьноуяк (157 зв.), божьскую силонк (245), впискупъ (35); лютъи уружьникъ (Сл. Гр. Б., XI, 71) =оружьникъ, оудолЪва# (300 зв), оузирад (302); їзбьіткьі оукроухъ (Є. Гал. 1144,212), мугущі (Усп. зб. XII—XIII, 21 звУ/убрЪтоша (Є. Гал. 1283, 51 зв.) та ін. Дехто з дослідників вважає, що прикладам написання у (оу) замість о в давньоруських пам'ятках не слід надавати великої ваги, оскільки такі написання можуть бути звичайними описками або ж свідчити про змішування голосного [о] з [и] в спеціальних умовах, як-от у слові убрЪтоша замість обрЬтоила, в якому у є, на думку цих дослідників, наслідком впливу відповідного префікса. Ця фонетична риса, тобто зближення вимови [о] з [и], відбивається в письменстві виразно лише з XIV ст.399 Однак подібні застереження, якщо зважити на те, що написання у замість о в давньоруських пам'ятках півден-

397 Див.: Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. Львів, 1957, с. 56.

398 Див.: Кобилянський Б. В. Зазнач, праця, с. 33.

899 Див.: Булаховський JI. А. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного утворення, с. 93.'

298 ного походження трапляється не тільки в префіксах, айв інших морфологічних позиціях слова, навряд чи мають достатні підстави. Очевидно, явище наближення вимови ненаголошеного [о] до [и] мало місце ще в південних говорах давньоруської мови, від яких його успадкувала, а далі й розвинула із значними локальними відмінностями мова українська. Писемні пам'ятки староукраїнської мови це явище відбивають відносно значною кількістю написань, напр.: свуему (Є. Верк., XIV, 63), учищЬнию (6), оустави (Є. Луцьк., XIV, 111), апоустош (113), мунастырь (Р., гр. 1378, 26), моугуть (гр. 1418, 89), епискупом (Рус., гр. 1471, 119), суботую или шаба-сомъ звали (Катехизис 1562, 44), дупущали (КА, 1560, 437), услоновъ (Інвентар, 1573, АЮЗР, VII, 1, 239), которую моцю (Є. Her., 1581, 48), которую зверхностью (24), гіротуру (Бер. Лекс, 1627, 103), пор. там же проторъ, д.-р. проторъ, проторь, протора — видаток, витрата, Юхимъ (К. З., к. XVII — п. XVIII/258) та ін.

Явище зміни ненаголошеного [о] в [и] відбиває, певно, й написання в у слові вгурцы (огірки): «Переваривши вгурцы... скласть въ нелуженный котолъ» (Т., I, 196).

У сучасній українській мові зближення або й злиття вимови ненаголошеного [о] з [и] здебільшого залишилось як явище діалектне. Літературну норму в ній у позиції перед складом з голосним середнього і низького підняття, а також перед [у] становить вимова ненаголошеного [о] як голосного, що акустично не наближається до [и]: колеса, господар, доба, долина. Перед складом з голосним високого підняття [и], рідше [і], можлива, хоч вона не загальноприйнята, і вимова [о] з деяким акустичним відтінком, що зближує його

У У У У

з [и]: [зозуїл'а], [хомуїт], [кожуїх], [соб'Ґ]. Така вимова, звичайно, не впливає на фонемний склад вокалізму української літературної
Предыдущая << 1 .. 151 152 153 154 155 156 < 157 > 158 159 160 161 162 163 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed