История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
В усіх українських ГГЖПрЯУ [о] спершу рпяттукгя, певно, в дифтонг Гуоі, який став вихідною основою для всіх інших дифтонгічних різновидів, часто відмінних у різних діалектах. Процес монофтонгізації дифтонгів супроводжувався їх делабіалізацією й просуненням артикуляції в напрямі до сфери творення голосних переднього ряду й верхнього підняття. Найпослідовніше цей процес реалізувався*
в тих південних говорах, у яких дифтонг [Uol, чере^ ряд проміжних дифтонгічних утворень — [ие], [иу], [иі], змінився в голосний [і] — звук переднього ряду верхнього підняття. Повну делабіалізацію дифтонга, але менший ступінь його просунення в напрямі до сфери творення голосних переднього ряду верхнього підняття відбиває
рефлекс [е], ще менший — [у]. Зміна дифтонга [ио], теж через ряд
359 Див.: Павлюк M., Робчук /. Зазнач. праця„с. 118.
360 Janow J. Wazniejsze cechy gwar huculsko-pokuckich a teorie о Bolochow-cach.— Komisija naukowych badan ziem wschodnich. Warszawa, 1938, s. 5.
361 Див.: Kuraszkiewicz W. Z badan nad ikawismem w ruskich gwarach karpac-kich.— Lud stowiartski, t. 4, z. 1, 1938, s. A50.
362 Див.: Приступа П. /. Рефлекси давнього наголошеного [о] в нових закритих складах на території західних говорів української мови, с. 136—138.
277 проміжних стадій, в монофтонги [u], [u], [й], [ои]' СВІДЧИТЬ про те, що його делабіалізація в окремих південноукраїнських говорах загальмувалась, хоч відбулося просунення артикуляції в напрямі до сфери творення голосних верхнього підняття, а в деяких говорах — і в напрямі до сфери творення голосних переднього ряду. На процес монофтонгізації дифтонгів, отже, й на його наслідки, могли впливати різні локальні фонетичні умови, зокрема голосний [у] на місці [о] розвинувся через стадію дифтонгізації лише в тих південно-західних діалектах, у яких зберігся давньоруський голосний [у] як реалізатор самостійної фонеми /у/, тобто в тих говорах, що мали відповідний звук у складі свого вокалізму.
Староукраїнські писемні пам'ятки засвідчують секундарний [і] на місці етимологічного [о] в новому закритому складі та [е], після якого в наступному складі занепав зредукований [ъ], пізніше, ніж на місці етимологічного [ej, що в наступному складі після нього занепав [ь]. Зрідка він позначається літерами u або Ф в пам'ятках XV стт, напр.: къ сЪлцЪ ч- сольцЪ 363 (Гал. гр. бл. 1421; Kp., 203є), потрибно (Рус., гр. 1421, 64), самострЬлы коловоритныи (JJIf XVt 615). Дуже ймовірно, що секундарний [і] з [о] відбиває написання покиль у білоруській копії жалованої грамоти Кобринського від 1479 р.364, хоч це свідчення не безсумнівне; можливо, що таке написання становить помилку пізнішого переписувача. З XVI ст. відбиття в орфографії староукраїнських пам'яток звука [і] з [о] та [е] в новому закритому складі вже досить поширене: зо всЪхъ сЬль (-сіл) (ПЄ, 1556—1561, 229); гакивница (Оп. Черк. з. 1552; АЮЗР, VII, 1, 79), стороживъ, Семенъ Кокисъ (81), Антинъ (87), Макогинъ (88); гакивница (Оп. Канів, з., 1552, 93); pidwody (On. Луцьк, з., 1552, 179), pluhiw (183), kniaziw (160), Sawrin (Хмільницька люстра-ція 1565, АЮЗР, VII, 2, 137), Hirka (141), ЩенЪвская (АЖ, 1583, 59), Головинскои (1584, 151).
Очевидно, виникнення монофтонга [і] з [б] [о], [е] в основному масиві південних говорів української мови можна датувати кінцем XIV—XV ст., оскільки в XVI ст., незважаючи на традиційну орфографію, пам'ятки відбивають його вже досить часто. Ще цовніше засвідчують секундарний [і] з [о] та (^лам'ятки XVII—XVIII ст.: оубиръ (Бер. Лекс., 1627, 18); тилко (Лист Б, Хм. 8.VI 1648, ВУР, II, 34), осимнадцат (Черн* кн. міськ. рат.г 1659; Пан., 82), нЬжь (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 93), пЪчъ (78), с плЪчъ (226), кулЪшъ (250), сЪмъ (258); пидъ горою (Л- Гр., 1710, 228), покЬй (Ал. Тиш., п. XVIII, 143), возЪв (155), попЪдгоры (166); в тим (Л. Вел., 1720,134), опричъ (210), в чим (217), шистдесятъ (42), сЪмъ (52), шЪстъ (119), сЪлскимъ (ИЗ), осЪнних (173) та ін. Процес поширення [і] з [o] йшов з півдня на північ. У говорах, які межують з північними, монофтонг [і] міг довший період співіснувати з відповідними йому дифтонгами й творити строкату картину на тій самій території, що
363 Соляна яма.
^4 Пор. Крымский At Украинская грамматика, т. 1, вып. 1, с, 176.
278 й відбивали пам*ятки того часу, наприклад, «Актові книги Полтавського уряду другої половини XVII ст.», в яких непогано фіксуються особливості живої мови місцевого населення: килка (І, 20), тилко (35), потим (60), розбий (182), іиагив (84), завЪвъ (III, 128), утЪкъ (I, 93), толы нЪсъ (II, 105) та ін. і потум (І, 60), стулко (64), свуй (II, 21), Михайлувъ (І, 73), завюв (III, 96), о своюй (І, 78).
Фонетична закономірність зміни [о], [е] в [і] в новому закритому складі ускладнювалась в українській мові деякими додатковими умовами. З цього погляду можна виділити кілька типових позицій, а саме:
lJa^внoгoлoШJUдyJiQШlOДyчe?ня. Зміна [о], [е] в новому за-критому~складі повноголосних звукосполучень -оро-, -оло-, -ере-непослідовна: в одних словах ці голосні в такій позиції змінюються на [і], а в інших — зберігаються: дорога — доріг — доріжка, борона — борін — борінка, корова — корів — корівка, голова — голів — голівка, береза — беріз — берізка, череда — черід — черідка, але сорока — сорок, колода — колод, мороз, холод, берег, через. У науковій літературі існує два погляди на це фонетичне явище. JI. А. Булаховський, наприклад, вважає, що процес зміни [о], [е] в [і] в повноголосних звукосполученнях пов'язаний з характером наголосу тих слів, у яких вони вживані. Звичайно ця зміна відбувається в род. відм. множини іменників жіночого роду та в іменниках того ж роду з суфіксом -к(а). Реалізується вона лише тоді, коли іменник має рухомий наголос: борода — бороди, стороні — сторони, головй — гблови, тому борід — борідка, сторін — сторінка, голів — голівка., Цьому наголосові в найдавніший період розвитку спільнослов'янської мови відповідала новоакутова інтонація, залишки якої тепер найповніше відбиває чаказський діалект і посав-ські говірки штокавського діалекту сербохорватської мови. Українська мова її відбиває рефлексацією [о], [е] в повноголосних звукосполученнях*. Якщо наголос слова нерухомий, тобто він пов'язаний не з новоакутовою, а колишньою новоциркумфлексовою інтонацією, то [о], [є] на [і] в повноголоссі це змінюється: сорока — сороки. — сорок; колбда — колбди — колод.
