История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Прислівники відтіля, відкіля, відціля, відсіль, відколи як у південно-західному, так і в південно-східному діалектному масиві послідовно вживаються з префіксом від-, у якому [о] закономірно розвинувся в [і] у новому закритому складі. З ним здавна засвоєні ці прислівники й сучасною літературною мовою: видтиль (І. Котл., «Енеїда», 1798, І, 12), видкиль (III, 52), вітки, віткиль, віткиля, вітти, віттиль, 'віттиля (О. Павл., 1818, 29), відтіля, відкіль, відколи (Сл. Шевч., І, 96).
8. В іменникові вівторок секундарний [і] розвинувся з нового приставного, звука [о]: въторъкъ ->• овторок ->- вовторок вівторок. Звукова форма овторникъ (ЛЛ, Ср., II, 595), овторничную (Нікон. л., Ср., II, 596) зрідка засвідчується й писемними пам'ятками. Приставний [о] в цьому слові, можливо, своїм походженням пов'язаний з прийменником въ: въ въторъкъ ->- в овтороквовторок-> вівторок.
9. Аналогія до інших відмінкових форм сприяла збереженні в ряді іменників жіночого роду етимологічного [о] у формі род^з відм. множини: вод, заток, ос, сов, троп, тополь, площ, істот, турбот, рогож, комор, хвороб та ін. (від вода, затока, оса, сова, тропа, тополя, площа, істота, турбота, рогожа, комора, хвороба), хоч південно-західним говорам відомі й комір, хворіб, топіль.
10. Секундарний [і] з етимологічних [о], [е] українська мова знає у ряді слів не тільки в новому закритому складі, а й у відкритому. Виникнення такого [і] пояснюється аналогією до форм того ж слова, в яких [о], [е] закономірно змінилися в [і] внаслідок втрати [ъ], [ь] у наступному складі. Аналогійну зміну цього типу відбивають іменники з випадним [о], [е] з [ъ], [ь] у суфіксах -ок, -ець, -єн, -от:
372 Див,: Нечуй-Левицький L Наша сьогочасна часописна мова на Україні, с, 19,
285 візок (ч- возъкъ) — візка (ч- возька), стіжок (ч- стожькь) — стіжка (ч- стожька), кінець (ч- коньць) — кінця (ч- коньцш), рівень (ч— ровьнь) — рйзяя (ч- ровьнш), ніготь (ч- ногъть) — нігтя (ч— ногьтіа). Однак деякі слова цього типу [о] у відкритому складі зберігають*, боєць, гонець, хоч бійця, гінця. Секундарний [і] у відкритому складі*розвинувся, природно, пізніше, ніж у закритому. Писемні пам'ятки його засвідчують з другої половини XVIII ст.: кЬнець (І. Некр., XVIII, 26). У першому виданні «Енеїди» І. Котляревського (1798) голосні [о], [е] у рідкритому складі майже послідовно зберігаються: конець (II, 24), сировець (І, 15), двцрець (III, 61), яловець (І, 15), возокъ (І, 19), пирожокь (II, 23) та ін., але перебіець (II, 11), хоч у закритому на їх місці звичайний звук [і]: дзвинъ (II, 7), стигъ, побривъ (I, 17).
Аналогією до закритого складу (гір, кіз, ніч, піч, кілка, голів, беріз) зумовлений перехід [о], [є] в [і] у відкритому складі таких форм слів, як гіронька, кізонька, ніченька, пічечка, кілочок, гвіздочок, голівонька, берізонька,
Зрідка аналогія може викликати перехід в [і] не лише етимологічного, а й секундарного [о] з [ъ]: кръщъ ->¦ крот кріт, бръвъ (род. відм.) бров ->- брів, блъхъ ->• блох бліх; недокрів'я (д-р. корінь -кръв-).
ft 11. Етимологічний [е] в позиції перед складом з колишнім [ъ] (подовжувався й змінювався в [і] не так послідовно, як перед складом з [ь]. Голосний [е] в новому закритому складі перед твердим приголосним українська мова у цілому ряді слів зберегла, як-от: мед, клен, ясён, перепел, дотеп, репет, стрепет; лелек (род. відм. мн.), хоч сіл, попіл, погріб, опік, нічліг, плів та ін. Причини цього фоне^ тичного явища досі задовільно не з'ясовані. Вони, певно, могли бути різні. У Деяких формах вживання [е] зумовлено аналогією до відкритого складу (лелек, печер — лелека, печера), в інших — зміна [е] в [і] чи її відсутність, можливо, пов'язана з характером давнього наголосу, тепер уже втраченого, як у словах перепілка (ч- перепелъ-ка) — перепел (ч- перепелъ), мед, ясен 373. Проте в багатьох півден-цо-західних говорах відоме також мід+-медь (Ж., І, 441) 374 з фонетичною зміною етимологічного [е] в [і] у новому закритому складі. ^
Зміна [б], [ё] в [і] також певною мірою відбилася на фонологічній системі української мови. Насамперед у складі українського вокалізму не стало довгих голосних [б], [є], що виступали як позиційні варіанти фонем /о/ та /е/. Названі варіанти двох окремих фонем внаслідок цієї зміни перетворились в одну самостійну фонему /і/, яка повністю злилася з тією фонемою /і/, що раніше розвинулась з /є/. Такі звукові перетворення зумовили розширення функціо-
873 Пор. Булаховський JIt А. З істеричних коментарів до української мови. Голосні повного-творення, с. 105—106.
374 Див.: Кобилянський Б. В. Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття,— Український діалектологічний збірник, кн. 1. K., 1928, с. 31«
286 нальних можливостей нової фонеми /і/ в українській мові й відповідного звуження в ній функціонування давніх фонем /о/, /е/.
Розвиток голосних [б], [ё], що становили позиційні варіанти фонем /о/, /е/, в самостійну фонему /і/ зумовив виникнення в українській мові нового фонемного чергування: /о/ — /і/, /е/ — /і/. Це чергування безпосередньо пов'язане в ній з процесом словозміни та словотвору, таким чином, воно, розвинувшись як фонетичне, набуло значення морфонологічного: ночі — ніч — нічка, нічний; село — сіл — сільський.
