История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Зміна [а] в [е] в північних говорах української мови теж відбулася після палатальних приголосних, але її виникнення ускладнювалося додатковими причинами, а саме — деякими специфічними для них у порівнянні з говорами, що лягли в основу південного ареалу українських діалектів, наслідками перебудови давньої спільнослов'янської акцентуаційної системи, а разом з тим і вияву часокількості (довготи — короткості) голосних звуків. У процесі трансформації на давньоруському грунті політонічної музикальної системи наголошування в монотонічну динамічну втрачалося давнє розрізнення довгих і коротких голосних, що можуть протиставлятись у будь-якому складі. При динамічному наголосі довгі голосні стали можливими тільки в наголошеному складі, що й відбиває акцентуаційна система північноукраїнських говорів у рефлексації звука [ё] й довгих [б], [ё] з етимологічних [о], [е]. Відбилася вона й на рефлексації після м'яких приголосних звука [а]. Нею зумовлено те, що етимологічний [а] в позиції після [j] і [а] з [§] після всіх палатальних приголосних у північних говорах під наголосом, коли вимова в них голосного відзначається великою інтенсивністю, значно вищою, ніж у південних, зберігається, а в ненаголошеному складі звужується, просувається вперед і дещо вгору, в сферу артикуляції [є].
- Вимова звука [а] в ненаголошеній позиції і відповідно [е] чи зрідка [и] — в наголошеній у частині волинсько-поліських та над-бузько-поліських говорів свідчить, певно, про те, що в них перехід [а] в [е] після м'яких приголосних відбувався пізніше, ніж в інших північних, і не органічно, а внаслідок їх контактів з тими південно-західними діалектами, яким це явище було властиве. Поширився він лише на наголошену позицію, очевидно, тому, що в такій позиції дане фонетичне явище виступало виразніше й носіями інших говорів сприймалося легше. Як відомо, волинсько-поліські та надбу-» зько-поліські говори мають багато спільних діалектних рис з пів-денно-західними, зокрема наддністрянськими й надсянськими, причому не тільки щодо рефлексації [а],
У тих південно-західних говорах, у яких [а] після м'яких приголосних у наголошеній позиції змінюється в [а], а в ненаголошеній — в [і], розподіл інтенсивності між наголошеним і ненаголоше-ним складом характеризується більшою диференціацією, ніж в інших південно-західних говорах; цим зумовлюється те, що в них після м'яких приголосних артикуляція [а] під наголосом просуваєть-
296 ся вперед і у верхню частину ротової порожнини значно менше, ніж у ненаголошеному складі.
Певна залежність від наголосу рефлексації [а] після м'яких приголосних в окремих бойківських говорах, причому далеко непослідовна, теж пов'язана з тим, що в них явище зміни [а] на [е] поширювалось внаслідок їх контактування з сусідніми говорами, і засвоювалось воно найперше в слабкій, ненаголошеній, позиції, часто з лексичними й морфологічними обмеженнями.
Досі не розв'язане питання про час зміни [а] в [е] після м'яких приголосних. Очевидно, не в усіх східнослов'янських говорах, яким властиве це фонетичне явище, воно розвивалося одночасно. У північних говорах давньоруської мови, насамперед новгородських, перехід [а] в [е] відбувався раніше, ніж у південних і південно-західних. У новгородських говорах він, можливо, розпочався ще з другої половиниХІ ст.; про це свідчить фіксація наслідків такого переходу в новгородських пам'ятках з кінця того ж століття та початку наступного: дивЬщесд (Мінея 1097), болЪщиимъ (Пут. мін. XI ст.), унєщую (Стихірар XII ст.) та ін. У південно-західних говорах української мови процес зміни [а] в [е] після палатальних приголосних розпочався не раніше другої половини XIII — початку XIV ст., тобто після завершення депалаталізації пом'якшених приголосних перед етимологічним [е] та секундарним [е] з [ь]. Саме цим зумовлюється те, що в них приголосні перед [е] з [а] не підпали процесові депалаталізації й зберегли, як правило, свою м'яку вимову. З другої половини XIV ст., а особливо з XV ст., наслідки зміни [а] в [е] вже досить рясно відбивають писемні пам'ятки староукраїнської мови. Північноукраїнські говори, крім тих, що розрізняють давні голосні [і] та [у], характеризуються твердою вимовою приголосних перед [е] з [а], як і перед етимологічним [е] та [е] з [ь]. З цього факту можна зробити висновок, що перехід [а] в [е] в них відбувався раніше, ніж у південно-західних говорах української мови, ще до завершення процесу депалаталізації пом'якшених приголосних перед [е].
§ 79. Зближення голосних [о] — [и]. Однією з фонетичних особливостей української мови є зближення вимови ненаголошеного [о] з [и] внаслідок посилення його лабіалізації. Проте таке зближення властиве не всім українським говорам в однаковій мірі, як неоднаково реалізувалось воно у різних фонетичних позиціях. Найбільш Поширена вимова [о], наближена до [и], в південно-захід-ній групі діалектів; у переважній частині говорів цієї діалектної групи голосний середнього підняття [о] в ненаголошеній позиції, незалежно від голосного наступного складу, вимовляється як звук,
