Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
222
81), погибъшимъ (76); погибають (Пр. 1356 6), многи (49); руки (бПск. II 11, 21), избытки (10), враги (23 зв.); кнАгинею (Гр. Н № 8), должники (№ 16); великии (Гр. НБ № 154 сер.
XV ст.), вЪревки (№ 133 XV ст.); наволоки (Шахматов № 12), послухи (№ 19) i т. п. Нарепт, в швшчно-схщних давньоруських говорах вимова ги, ки, хи почала розвиватися в XIII ст., азакршилася лише в XIV ст. [Филин 1972 : 305-306].
Хоч перехщ гы, кы, хы > ги, ки, хи охопив зрештою Bci давньорусьш говори, за артикулящею нових палатал1зованих сполук протоукраУнський д1алектний ареал з самого початку в1др1знявся bU протобьлоруських та проторосшських TOBOpiB значно ширшим, шж i, голосним переднього ряду верхнього шдняття, наближеним до середнього ряду, тод1 як в шших говорах на його Micui вимовляеться голосний i переднього ряду високого шдняття. Сполуки гЧ, Ki, xi в деяких roBipKax швшчного нар1ччя украТнськоТ мови генетично пов'язаш з в!дпов1дним явищем у швденно-зах!дних говорах б1лорусько1 мови. Отже, традицшний погляд, за яким сполуки гы, кы, хы спочатку перетворилися в ai, Ki, xi у Bcix схщнослов'янських говорах i лише пот1м - у сполуки ги, ки,хи в протоукраТн-ських говорах, непереконливий i малов1ропдний.
У староукраТнських писемних пам'ятках написания ги, ки, хи, що продовжували давньоруську традицдю XII-XIII ст., поширеш як у грамотах, так i в творах шших жанр1в. На-приклад: роусскимъ, на вЪки, оужитки, пожитки (Гр. до 1301, Пещак 9), великий, бок\(р)скимъ, кТевскТй (Гр. 1301 13-14), луцкий, на веки, речъки, всякими, могилы, до дороги, покинувъши, наступъники (Гр. 1352 30); оученики (Никольский 78 зв.), паки (80 зв., 82, 105, 106; СЛавр. 18, 254 зв.), оузкими (99), глухие (249), секира (341); въсхищаю(т) (6КС 29 зв.), свЪтилники (55 зв.), книжники (79 зв.), слоуги (196 зв.) i т. п. У закарпатських i лемк!вських грамотах традицшш написания гы, кы, хы, очевидно, вщбивають вщповщне д!алектне явище: маромуре(ш)скы(м), съплнкы, на сопункы, на сопон-кы (Гр. 1404, Русашвський I 133-134); свЪдкы (1328), ко-лъбановськыи (1349), к могылкам (1413) та ш. [Панькевич 1954 : 26].
У старобьлоруськш писемност1 сполуки г1, Ki, xi фжсують-ся досить часто вже з XIV ст. Наприклад: ризкихъ (Гр. 1300); какии, любЪцьскии (Даг. 1330); полскии, литовски и руски (Гр. 1387), на веки, белки, со всакимъ (50), оусдкии, виники, городки (51), руки (52); великТи (Гр. 1399) тощо. У пам'ятках
XV ст.: литовьски, погибнуть (Даг. 1407); грекини, великии, многимъ (MiH. 1489 57-58); оолкгирда (В\л. 439), Скиргаилоу (439 зв.), проплакиваА, с ким(с)ь, дорогичиноу (440), а також: кидали (Стр. 10), дочки (10 зв.), моуки (11), загиноули (11 зв.)
223
некакии г'рехи (26); мног!е, морски(х) (Волхви 43), дороги (43 зв.), каки(х) (45), великТи (50 зв.); оубогими, слоуги (Ж. Ол. 97 зв.), велики(м) (99), оузлегивала, згиноула (99 зв.)
i т. п., де написания ги, ки, хи становлять орфографичн^ норму [Булыка 1970 : 117].
Отже, за хронолопзащею переходу гы, кы, хы > ги, ки, хи давньорусыи говори на середину XIII ст. диилися принайми! на три протиставлеш макрозони: швденно-захщну ((Млышсть протоукраТнських та протобиорусыи говори), де утверджу-валась нова орфоешя цих сполук, карпатську i швшчно-схщну д1алектш зони, де зберкалася стара орфоешчна норма. Межа ы\ж цими зонами не була стаб1льною i весь час пересувалася в швшчно-схщному напрями Глибше вивчення на широкому фактичному матер!ал1 icTopii перетворення сполук гы, кы, хы > > ai, Ki, xi, без сумшву, вщкрие перед доел щниками HOBi мож-ливоси для ареальноТ' й часовоТ детал1заци еташв цього складного й багатоаспектного фонетичного процесу.
4.3.2. ДИСПАЛАТАЛ13АЩЯ ПРИГОЛОСНИХ ПЕРЕД Е, II
Одшею з найяскравших особливостей украТнськоТ мови, яка в1др1зняе ТТ вщ ycix шших слов'янських мов, у тому числ1 й bU схщнослов'янських росшськоТ та бклоруськоТ, е ствердшня нашвпом'якшених приголосних перед е, и. Цей процес запо-чаткувався ще в швденних давньоруських говорах i nepBicHo був зумовлений злиттям звуюв ы, i в одному звуков! и перед-ньо-середнього ряду середньо-верхнього шдняття. Нашвпо-м'якшеш приголосш, що рашше стояли перед етимолопчним it у ход1 його перетворення в и поступово диспалатал!зувалися. Новий звук и з артикуляцшного й акустичного погляд!в був дуже близький до е - особливо в ненаголошенш позицп, де вони майже зб1галися в одному звуков!. Тому юнуюче при-пущення, що втрата нашвпом'якшеносп приголосних перед и за аналопею потягнула за собою й диспалатал1защю Тх перед е [1стор1я укр. мови 1979 : 261], щлком в1ропдне.
Диспалатал1зац1я приголосних перед е, и в давньоруськш орфографи не мала спещального позначення, через що вста-новити хронологпо тенденцп до ствердшня приголосних перед и, а вслщ за цим - i перед е б1льш-менш достов1рно вда-еться лише вщносно, виходячи з послщовносп шших важли-вих фонетичних перетворень. Щлком ясно, що ця диспалата-л1защя вщбувалася теля 36iry ы, i > и, але перед зм1ною сполук tj, dj, lj та iH.> t't\ d'd\ ГГ та iH.,6o шакше ствер, дши б i щ палатальш подовжеш приголосш. Важливо й те-що приголосш перед е з колишнього ъ диспалатал!зувались,
