Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
Таким чином, ще в той дошторичний перюд, коли д1алек-ти - предки вщзначених швшчних слов'янських моз i говорив .входили &_сущльний швденнобалтШський етаокультурний
233
ареал, Тм, очевидно, був властивий особливий тип палаталь-HOCTi d* i t\ що згодом розвинувся у надпалатальшсть d" i t".
Анал1зуючи причини протоб1лоруського дзекання i цекан-ня, не можна 1гнорувати i того факту, що воно виникло лише в 30Hi колошзованих схщнослов'янськими племенами балтш-ських земель. Тому пов'язування дзекання i цекання, як i польського мазуршня, з балтшським субстратним впливом [Otr^bski 1964 : 209; Седов 1970 : 185] сл1д визнати щлком в1ропдним. Проте розвиток тенденцп до надпалатальносп d" i t" в р1зних слов'янських д1алектах вщбувався, очевидно, в р1зний час. У протоб^оруських говорах фрикащя д' i т\ мабуть, найрашше почалася в говорах радимич1в, що могли входити ще до дул1бського племшного союзу, i завершилась разом i3 розвитком протиставлення твердости - м'якосп приголосних шсля занепаду зредукованих, тобто протягом кшця XII-XIII ст. Сусщство польських roBopiB з под1бним фонетич-ним явищем могло шдтримувати цей процес.
Лопка вщносно хронолопчноТ послщовносп фонетичних змш наводить на думку про те, що дзекання i цекання мало виникнути шсля остаточного завершения диспалатал1зацп ц> бо шакше стверд^и б i новоутвореш палатальш дз\ ц*: жолудз' -> ждлудз, рабщ -> рабщ i т. п. Насправд1 ж цього не могло статися нав1ть при синхронному nepediry обох про-ueciB принаймш в деяких протоб1лоруських говорах: у такому pa3i паралельно з втратою палатальносп етимолопчним ц' надпалатальш d" i m" все б1лыпе наближалися до дз' \ ц', \ поки ц' втратив м'яюсть, палатальних d" i m" уже не було.
Акад. Ю. Ф. Карський вважав, що дзекання i цекання на б!лоруському rpyHTi виникло не шзшше XIV ст. Проте в ста-роб^оруську писемшсть воно проникае досить шзно. Першим вщомим випадком вщображення дзекання, очевидно, можна вважати написания мець (< медзь < медь): и взалъ мець со собою по нашей пошлине; и мець вызетд ли силою оу него (Гр. 1300). Bijx початку XV ст. в1домий лише один приклад з грамоти 1409 р.: людзи, який може бути й полошзмом [Карский 1955 : 346]. Цыком достов1рно дзекання i цекання вщ-биваеться в старобыоруськш писемносп лише з XVI ст. у рукописних пам'ятках: ц(е)ст его (КСД 1519 1320), соцецъ (КГр. 1556 181) i т. п. [див.: Булыка 1970 : 76].
Нечисленшсть випадшв ф1ксац! 1 дзекання i цекання в ру-кописах i повна Тх вщсутшсть у б1лоруських стародруках пояс-нюеться, очевидно, не тьльки традицшшстю староб1лоруськоТ орфографп та впливом орфограф1чноТ системи староукраТн-ськоТ писемносп, але й сощальним моментом: тогочасш nncapi зневажливо ставились до uiei* "простонародно!*" фонетичноТ риси й рет^льцф цамагалися ТТ уникнути. Справа доходила
234
аж до порушень традищйного позначення м'яких 3' i m' за допомогою ь, унаслщок чого з'явились невщповщш живш BHMOBi форми типу детми, людми, одповедми, печатми, петма, свадба, тма тощо [Булыка 1970 : 79-80].
Отже, за наявшстю надпалатал1зованих 3" i т">дз\ ц' давньорусьш говори в протоб1лоруському д1алектному ареа-л\ виявили типолопчну схохость i3 рядом захщнослов'ян-ських д1алект1в, що за праслов'янсько! доби входили до великого швденнобалтшського етнокультурного репону.
Як свщчать розглянут1 матер1али, за розвитком колишньо1 нашвпалатал1защ\* приголосних давньорусьш говори мали досить icTOTHi вщмшносп, що спричинилися до значних особ-ливостей кореляцп твердеть - м'яюсть приголосних в окремих схщнослов'янських мовах. Зокрема, в ^бьлоруськш мов1 м'яшсть колишшх нашвпом'якшених приголосних про-являеться значно послщовшше, шж в украТнськш, що типолопчно зближуе и з росшською мовою. В обох цих мовах тен-денщя до сильного пом'якшення колишшх нашвпом'якшених приголосних перед рефлексами давшх ef §, ь, Т виявилася з послщовшстю фонетичного закону. За щею ознакою бшорусь-ка й росшська мови типолопчно близью до польсько1 мови, в якш найб1льш пом1тним вщхиленням вщ загально! законо-MipHOCTi перетворення нашвпалатальних приголосних у палатальш е ствердшня приголосних перед сполученням -аг-з колишнього -ьг- (wierzba, smierc, але twardy, martwy) [Вступ 1966 : 95]. Разом з тим, б1лоруська мова вщцляеться ствердшням губних приголосних та р, що типолопчно об'еднуе и з украТнською мовою.
висновки
1. Розглянутий лшгвктичний, археолопчний, 1сторичний та iH. матер1али дозволяють припустити, що на кшець XIII ст. давньоруська мовна територ1я дШилася приблизно на 6 основних д!алектних макрозон: швденно-захщну галицько-волинську (ареал шзшшого швденно-захщного нар1ччя украТнськоТ мови), карпатську, шшську, включаючи на niBH04i Bci земл1 Воло-димиро-Волинського й Турово-Пшського княз1вств (згодом - ареал швшчного нар1ччя украТнськоТ мови та швденно-захщного нар!ччя бШоруськоТ мови), полоцько-смоленську, швшч-ну (псковсько-новгородсью говори) й швшчно-схщну (ростово-суздальсью та середньооксьш говори). В1рогщно, в окрему невелику д1алектну зону вщилялися швденш - киево-переяс-лавсыи - д1алекти в ареалi вщ Киева до р. Рось (шзшше - niBHi4Hi середньонаддншрянсью гов1рки), осюльки в етногенез1 полян взяла участь також частина швденних схщнослов'янських племен антського походження. Вщзначеш макрозони не сшввщносилися з ареалами майбутшх схщнослов'янських народностей та Тх мов, а лише вщбивали свою попередню icTo-piio,- як особливосп формування схщнослов'янського етномовного ареалу, так i тенденцп д1алектного розвитку давньоруських roBopiB.
