Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
1 КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, ч. І» Ko 1954, стор. 39—40.
8 В.І. Ленін, борючись проти чорносотенної політики царського* уряду і викриваючи націоналізм місцевої буржуазії, послідовно відстоюючи принципи справжньої свободи і рівноправності всіх націй і їх мов, писав: «Ні одного привілею ні для однієї нації, ні для однієї мови! Ні найменшого утиску, ні найменшої несправедливості до національної меншості! — ось принципи робітничої демократії»1.
Несприятливі умови існування української літературної мови до Великої Жовтневої соціалістичної революції негативно позначилися на її формуванні. Переборюючи перешкоди, українська літературна мова в дожовтневий період лише у художній літературі і частково в публіцистиці досягла високого рівня розвитку і багатства стилістичних засобів, інші ж її різновиди, як наприклад, наукова, ділова мова, перебували тоді в зародковому стані..
Тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції українська мова, внаслідок здійснення національної політики Комуністичної партії Радянського Союзу, вперше в своїй історії здобула не лише визнання, а й усі можливості для вільного і всебічного удосконалення і розвитку. У радянській державі, обслуговуючи зрослі потреби української соціалістичної нації, українська літературна мова є мовою державного управління, широко розвиненої преси й сучасної художньої літератури, початкової, середньої і вищої школи, театру і радіо, науки і техніки; вона, удосконалюючи і розвиваючи свої внутрішні засоби та взаємозба-гачуючись у зв'язках з іншими братніми мовами соціалістичної Вітчизни, особливо з найпередовішою з них російською літературною мовою, розквітла і піднеслась до того рівня, що стала в один ряд з найрозвиненішими мовами світу.
Російські і українські вчені та письменники не раз відзначали високу якість, і великі внутрішні можливості української мови. Так, наприклад, професор Харківського, а потім Петербурзького-університету видатний російський мовознавець академік I. I. Cpe-зневський у статті «Погляд на пам'ятки української народної словесності» ще в тридцятих роках минулого століття писав:
«Тепер, здається, вже немає для кого і для чого доводити, що мова українська (або, як декому подобається називати, малоруська) є мова, а не наріччя — російської чи польської, як дехто доводив;, і багато хто переконаний, що ця мова є однією з найбагатших слов'янських, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед бо-гемською (тобто чеською.— Авт.) щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка, будучи ще необробленою, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості і багатства синтаксичного— це мова поетична, музикальна, живописна»2.
1B-I. Ленін, Твори, т. 19, стор. 69—70.
2 Ученые записки Московского университета, 1834, ч. 6, стор. 134.
9 Український поет А. Метлинський звертав увагу на особливу м'якість, ніжність і співучість української мови, яка «загальною мелодією наближається до церковнослов'янської»1. Благозвучною і мелодійною називав українську мову і професор Московського університету Й. М. Бодянський2.
Великий російський революціонер-демократ М. Г. Чернишев-ський передбачав блискуче майбутнє української мови. Він писав, що «нема ніяких підстав сумніватися, що раніше чи пізніше появляться малоросійською мовою всякі книги, які пишуться тепер, приміром, хоч би польською мовою: не самі тільки вірші й повісті, а також учені трактати з усяких наук»3.
У творах Т. Г. Шевченка українська мова набрала великої революційної сили. «...Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово...» — писав поет.
Для Панаса Мирного рідна мова — це «найбільше і найдорожче добро, ...жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування»4.
Високу оцінку української мови знаходимо у працях видатних російських вчених академіків О. О. Шахматова, Ф. Є. Корша, українських вчених П. Г. Житецького, К. П. Михальчука,
A. Є. Кримського, письменників і поетів І. Я. Франка, Ю. Федь-ковича, Лесі Українки, І. С. Нечуя-Левицького, П. Г. Тичини,
B. М. Сосюри і багатьох інших.
Українська мова, за виразом великого радянського поета В. В. Маяковського, «величава і проста». Ідеологія інтернаціоналізму і дружби радянських народів, братерська єдність їх мов майстерно висловлена такими рядками поета-академіка М. Т. Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов («Рідна мова»).
Сучасна українська літературна мова відіграє велику роль у комуністичній освіті трудящих мас. Ще в 1919 році В. І. Ленін у «Проекті резолюції ЦК РКП(б) про радянську владу на Україні» поставив перед членами партії вимогу «всіма засобами сприяти
1 Думки, пЪсни та шче де-шчо А. Могилы, 1839, стор. 6 і 8.
2 Ученые записки Московского университета, 1834, ч. 6, стор. 313.
