Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Крім функціональних стилів, сучасна літературна мова характеризується ще неоднаковим стилістично-експресивним забарвленням, в якому виявляється різне ставлення до висловлюваного
16змісту, різний тон і колорит висловлюваної думки. З цього погляду розрізняють такі експресивно забарвлені різновиди літературної мови: урочистий, офіціальний, інтимно-ласкавий, ввічливий, фамільярний, жартівливий, сатиричний.
Урочистий різновид характеризується вживанням слів і словосполучень з піднесеним емоційним змістом, вживанням окличних речень, що виражають заклики до високих патріотичних вчинків, викликають високі почуття і настрої у слухачів та читачів. Урочисте забарвлення мови найчастіше виявляється в публіцистичному і ораторському стилях, іноді також у художньому і епістолярному.
Офіціальне емоційне забарвлення властиве діловому і зрідка приватному листуванню, а іноді і усній розмовній мові. Воно створюється вживанням офіціальних звертань, слів з офіціально-ділової мови, описових синтаксичних зворотів, відсутністю займенників першої і другої особи однини тощо.
Інтимно-ласкаве забарвлення досягається насамперед використанням слів із суфіксами пестливості та вживанням епітетів з пестливим значенням і простих синтаксичних конструкцій, властивих розмовній мові. Його створюють у розмовно-побутовій, 'епістолярній і художній мові для вираження інтимної близькості, •симпатії і подібних почуттів.
Ввічливе забарвлення мови досягається вживанням слів із значенням пошани до особи, якій адресується висловлення, а фамільярний тон характеризується наявністю слів і словосполучень, які підкреслюють перебільшену невимушеність, надмірну розв'язність та безцеремонність до своїх співбесідників. Емоціональне забарвлення ввічливості або фамільярності може виявлятися в епістолярному та розмовно-побутовому стилях літературної мови.
Жартівливий, або гумористичний, колорит надається мові вживанням слів у невідповідному до ситуації значенні, контрастно-комічними зіставленнями, перебільшенням якостей осіб і предметів, про які йдеться у висловленні, невідповідними змістові висловленої думки висновками і різними іншими подібними засобами. До такого емоційного забарвлення часто з певною метою вдаються в художніх творах і в розмовно-побутовій мові.
Сатиричний емоційний тон найчастіше використовується в публіцистичній, ораторській і художній мові, а іноді й у розмовній, для викриття і висміювання негативних явищ у житті суспільства з метою їх засудження, подолання і усунення. Найголовнішим мовним засобом сатири є вживання слів, за допомогою яких виражається презирство і зневага до потворних вчинків та їх носіїв, обурення ними, а також глузливих означень-епітетів, порівнянь, відповідної архаїзованої лексики і синтаксичних конструкцій, влучних дотепів і т. д.
2 5-1476
17Таким чином, у сучасній українській літературній мові існує багато засобів, щоб висловити свої думки й почуття з найбільшою доцільністю щодо призначення мовного акту і відбити у висловленні свої власні смаки та уподобання, не порушуючи мовних граматичних, лексичних і фонетичних норм. Але, щоб з великого багатства літературної мови найдоцільніше дібрати саме ті засоби, які найкраще відповідають меті мовного акту, потрібно глибоко вивчити закономірності мови, а також опанувати літературні норми й навчитись відрізняти їх від елементів, що в літературній мові не вживаються.
Літературна мова на всіх етапах розвитку суспільства відіграє надзвичайно важливу роль. Особливо ж великого значення літературна мова набула у народів Радянського Союзу, що використовують її як могутнє знаряддя будівництва соціалістичної культури.
Дбаючи про довершеність і найбільшу дієвість літературної мови, О. М. Горький підкреслював, що «боротьба за чистоту, за смислову точність, за гостроту мови є боротьба за знаряддя культури»1.
Великого значення культурі мови надавав В. І. Ленін. Він був дуже вимогливий до мовного оформлення висловлюваних думок, до точності у вживанні термінології, до ясності в побудові речень. Точність і ясність мови має суспільно-політичне значення. Тому, писав В. І. Ленін, треба «говорити просто і ясно, доступною масі мовою»2. Він засуджував пишні, гучні, беззмістовні фрази, які спотворюють і затемнюють висловлювані думки.
«Формули» справжнього комунізму відрізняються від пишного, хитромудрого, урочистого фразерства Каутських, меншовиків і есерів»,— зауважував В. І. Ленін і закликав нещадно боротися проти слідів «буржуазно-інтелігентського, фразистого підходу до питань революції», вести війну «з цими гнилими залишками гнилого, буржуазно-демократичного, минулого»3.
Настанови В. І. Леніна у питаннях культури мови в наш час набрали ще більшої актуальності у зв'язку з піднесенням комунікативної ролі літературної мови в соціалістичному суспільстві.
1 О. М. Горький, Про літературу, K., 1954, стор. 477.
2B. І. Л е н і н, Твори, т. 11, стор. 254.
3B.!. Ленін, Твори, т. 29, стор. 380 і 381.И. ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ
§ 5. Значення слова
Всі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику (від грецького lexis — слово), або її словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, в якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією.