Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
§ 6. Слова з конкретним і абстрактним значенням
Слово, означаючи назву предмета, дії, властивості, кількості, за допомогою певного звукового комплексу виражає поняття про них. Поняття ж — це форма людського мислення, в якій узагальнюються основні ознаки речей і явищ об'єктивно існуючої реальної дійсності. Отже, слова створюються в мові не для назв окремих, одиничних речей та явищ, а для назв узагальнених понять про них,— тобто одним і тим же словом називаються в ній однорідні предмети чи властивості, процеси й інші явища, ознаки яких узагальнюються в одному понятті. Так, наприклад, звуковим комплексом око в українській мові називається не лише орган зору певної конкретної людини чи тварини, а орган зору будь-якої людини й іншої істоти; слово дивитись є назвою не тільки якоїсь окремої конкретної дії, що її здійснює певна істота за допомогою органу зору, а будь-якої дії, що взагалі здійснюють за допомогою органів зору люди, тварини й інші живі істоти, і т. д. «Кожне слово, — писав В. І. Ленін,— вже узагальнює»1.
Тільки дякуючи тому, що в значенні слова узагальнюються поняття про однорідні предмети і явища, спілкування людей за допомогою мови можливе. Коли б для назви кожної окремої речі чи явища існувало власне слово, мова не змогла б виконати своєї суспільної функції. Щоб зрозуміти слова, які є назвами лише одиничних предметів, завжди потрібно бачити ці предмети й знати їх властивості, що практично є неможливим. Оскільки ж слово узагальнює поняття про однорідні предмети і явища, то воно у співрозмовника обов'язково викликає уявлення про те, що ним позначається, хоч він і не бачив того конкретного одиничного об'єкта, про який іде мова. Уявлення про нього складається на підставі досвіду, в який включаються подібні однорідні явища, що позначаються даним словом.
1 В. И. Ленин, Философские тетради, 1947, стор. 256.
21 Таким чином, за допомогою мови одиничне пізнається через загальне, назвою якого є слово, бо загальне містить у собі «багатство особливого, індивідуального, окремого»1.
Ступінь узагальнення предметів і явищ об'єктивної дійсності, вираженого в слові, неоднаковий. Переважну більшість лексики сучасної української мови складають такі слова, які узагальнюють поняття про конкретно існуючі речі, властивості та дії їх. Так, слово олівець є спільною назвою певних однорідних предметів, що використовуються для писання; воно ж називає і будь-який одиничний конкретний предмет із цього ряду. Прикметник чорний означає назву певного кольору багатьох предметів і в той же час може означати колір якоїсь конкретної речі (На чорній кручі чорний дуб, як чорний воїн-вітролюб...— Мал.). Дієслово ударив означає назву дії, що в минулому її міг виконувати будь-який об'єкт; це ж слово означає й назву такої дії, яка могла бути виконана і конкретною діючою особою (Ударив віжками по конях Давид — Гол.).
Слова, які означають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями і діями, називаються словами з конкретним значенням, наприклад: нога, береза, море, сокира, трактор, зо-шит, новий, товстий, білий, сидить, працює, співає, малював, орав. Слова з конкретним значенням поширені в усіх стилях сучасної української літературної мови.
Крім слів з конкретним значенням, українська мова має чимало й таких слів, які означають назви понять, уже не співвідносних з конкретними речами, ознаками, діями. До цієї категорії насамперед належать іменники, вживані для означення назв процесів і властивостей, що не відносяться до якихось певних конкретних предметів, як їх дії чи ознаки, а мисляться поза зв'язком з ними, як існуючі незалежно від них, напр.: радість, могутність, розпорошення, уявлення. Ступінь узагальнення, ступінь абстракції в усіх словах цього типу значно вищий, ніж у словах з конкретним значенням, а тому їх і називають словами з абстрактним значенням.
До слів з абстрактним значенням належать і узагальнені назви кількісних понять (два, п'ять, сто, сімсот), а також інфінітиви, іцо означають дію без її відношення до діючої особи (ходити, діяти, рости, знати). Проте найбільшу частину слів з абстрактним значенням становлять іменники, які в словниковому складі сучасної української мови складають спеціальну лексичну групу так званих абстрактних слів, що характеризуються деякими стилістичними особливостями, властивими їм. Абстрактні іменники в історії розвитку мови виникли пізніше від слів з конкретним значенням. В сучасній українській літературній мові вони творяться переважно за допомогою книжних суфіксів, а саме:
1B-H. Ленин, Философские тетради, 1947, стор. 73.
22 1) -ість: гордість, зрілість, ясність, свідомість, громадськість, вимогливість, справедливість, змінність, корисність, діяльність, мужність;
2) -ств(о), -зтв(о), -цтв(о): багатство, убозтво, яе-уцтво, зазнайство, молодецтво, студентство, новаторство, громадянство, людство;
3) -нн(я), -енн(я), -тт(я): знання, наближення, коливання, втілення, творення, буття, забуття, життя, вороття, чуття;
4) -ізм(-изму -їзм): ідеалізм, практицизм, прозаїзм.
