Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
грамопг-
лепет- (лепет-)
V-,
без- Ч-н-ый без- Ч-н-ост-Ь0
за- Ч-а-ть no-4-а-ть у- 4-ну-ть
75
Список рекомендованої літератури
Білоусенко П. /. Історія суфіксальної системи українського іменника. — K., 1993.
Горбачук В. Т. Основні поняття і терміни морфеміки. — K., 1982. Горпинич В. O. Будова слова і словотвір. — M., 1977.
Земская Е. А. Современный русский язык. Словообразование. — М., 1973. Ковалик I. /. Вчення про словотвір. — JI., 1961. — Вып. 2.
Кузнецова А. И., Ефремова Т. Ф. Словарь морфем русского языка. — М., 1986.
Морфемна структура слова: 36. ст. — К., 1979.
Немченко В. М. Современный русский язык. Словообразование. — М., 1984.
ПолюгаЛ. М. Морфемний словник. — К., 1983.
Цыганенко Г. П. Состав слова и словообразование в русском языке. — К., 1978.
Яценко /. Т. Морфемний аналіз: У 2 т. — К., 1980. —Т. 1; 1981. —Т. 2.
СЛОВОТВОРЕННЯ І СЛОВОТВІР (ДЕРИВАЦІЯ І ДЕРИВАТОЛОГІЯ)
§ 32. ПОНЯТТЯ ПРО СЛОВОТВОРЕННЯ І СЛОВОТВІР
лова в мові виникають в певному словесному се-шСг редовищі. Історично всі слова мови похідні, вто-ринні одиниці. Кожна існуюча в мові лексема (похідне слово) має своїх попередників: безпосередній попередник — це слово, від якого вона утворюється (твірне слово), опосередкований попередник — це слово, за зразком до якого вона утворюється: слово сінаж утворилося від сіно, за аналогією до фураж. Отже, словотворення зароджується одночасно зі словами, базується на них і є засобом їх формування.
Словотворення виконує кілька функцій: 1) функцію одного з різновидів номінації; 2) механізму породження похідних, вторинних лексем (право — правник)\ 3) формування і розбудови лексичного складу мови; 4) зв’язку між частинами мови (два — двійка — роздвоєння — двічі); 5) класифікаційно-пізнавальної діяльності людини. Функції перебувають між собою у відношеннях ієрархічної залежності: комунікативна функція мови провокує потребу в номінації реалій, яка з допомогою словотвірного механізму породжує похідні, вторинні утворення, що формують і постійно збагачують лексичний фонд словами різних частин мови, пов’язаних між собою словотворчо (три — трійка — троє — потроїти — тричі).
Оскільки словотворення як мовне явище є поліфункціо-нальним, то воно не має єдиного визначення. Його визначають: 1) як “процес творення вторинних знаків”1; 2) як механізм творення слів, тобто сукупність правил, способів, моделей творення слів (“У звичайному слововживанні під словотворенням розуміють способи творення слів”2); 3) як ре-
1Кубрякова Е. С. Словообразование. Общее языкознание: Внутренняя структура слова. — М., 1974. — С. 64.
2Кубрякова Е. С. Что такое словообразование. — М., 1965. — С. 3.
77
зультат творення вторинних знаків, тобто словотвірну структуру (будову) слова (“Словотворенням прийнято називати ряд різних явищ: структуру слова, структурно-семантичні зв’язки між спорідненими словами і процеси виникнення нових слів”3); 4) як сукупність словотвірних типів у їх взаємодії, тобто як словотвірну систему4. Отже, словотворення — це процес, механізм, система і результат творення вторинних (похідних) слів, що перебувають між собою у типових структурно-семантичних зв’язках. Розділ мовознавчої науки, який вивчає процес творення слів, його механізм (правила, способи, моделі), словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови, називається словотвором. Словотвір — це вчення про словотворення. Нерідко словотворення називають деривацією (від лат. derivacio — відгалуження, відхилення, відкидання, утворення), а словотвір — дериватологією. Проте деривацію не можна зводити лише до словотворення. Деривація — явище значно ширше, ніж словотворення. У мовознавстві під деривацією розуміють процес утворення одних мовних одиниць (дериватів) на базі інших (вихідних), тобто процес творення вторинних мовних знаків, які можна пояснити за допомогою вихідної одиниці: морфів на базі звуків, словоформ на базі морфів, слів на базі інших слів чи словосполучень, словосполучень на базі слів, речень на базі слів та словосполучень, тексту на базі висловлювань. Тому розрізняють деривацію семантичну, лексичну, морфологічну, словотвірну і синтаксичну. Поняття деривації вперше введено польським мовознавцем Є. Курило-вичем у 30-х роках XX ст.5 Нині терміни “деривація”, “де-риватологія” вживаються як синоніми до термінів “словотворення”, “словотвір”.
Словотвірна деривація полягає в тому, що вона створює для номінації вторинні знаки (деривати) у вигляді слів, вихідною одиницею для яких можуть бути морфи (рук+ав), інші слова (Іван+город, звір+о+лов), прийменниково-іменникові форми (по дорозі — подорожник), синтаксичні словосполучення (сільське господарство — сільськогосподарський), фразеологізми (байдики бити — байдикувати).
За відношенням лексичного значення до частин мови в сучасній дериватології виділяються два типи словотвірної деривації — синтаксична і лексична.
iTuMOipeee К. А. О некоторых вопросах словообразования. — Ново-
сибирск, 1966.—С. 1.
4Див.: Ковалик І. І. Словотвір сучасної української літературної мо-
